Грицько Семенчук активно «літературить» та фестивалить (впродовж останніх трьох років організовує Літературний фестиваль у рамках Львівського форуму видавців), згуртовує молоді таланти, ініціюючи різножанрові творчі акції. Разом із письменником Юрком Іздриком створив арт-проект «DrumТИатр». Григорій Семенчук пише: публіцистику, музику, вірші. Вочевидь, суспільна активність Семенчука зумовлена його головним амплуа: найбільше його знають як поета.Грицько Семенчук розповідає про любовну лірику, сучасне мистецтво, «безалкогольні» вірші та штурм барикад.
___________________
- Грицьку, що для тебе творчість?
Моя творчість – це вже не хобі, ще не робота, і, мабуть, ніколи не стане заробітком. Творчість – це відпочинок, психотерапія, можливість сказати те, чого не може сказати хтось інший. Не говорю про заробляння з мистецтва, тому що все належить Господу Богу, як казав Борис Грєбєнщиков. Поезія у моєму житті - щаслива випадковість, бо я отримую задоволення від того, що роблю. Із відчуттям слова відкривається ще багато речей. Відчуття слова народжується ще від мелосу. Коли краще розумієш слово, краще розумієш і музику, а розуміючи їх, розумієш, що говорять художники. Творчість - божественне явище. Вірю в Бога, але допускаю можливість причетності до мистецтва темної енергії. Є ж одержимі люди.
- У тебе є певні вимоги до творчого процесу?
Немає особливих, напевно. Усюди можу писати. Вірші в повітрі літають. О, згадав: я не можу писати, коли моя дівчина в хаті, бо я на неї відволікаюся, тому зараз пишу вірші, коли її нема.
- Але вона тебе й надихає?
Коли вона є поруч – не до віршів.
Вірю в Бога, але допускаю можливість причетності до мистецтва темної енергії
- Як ти ставишся до засобів штучного стимулювання творчого процесу?
Не ототожнюю це з процесом творчості, це відпочинок. Не знаю поетів, які п’ють сто грамів горілки і пишуть черговий вірш. Або «на голці». А такі є? Це треба розділяти. Я вийшов на систему координат: ти сказала про алкоголь, наркотики, а я додаю: жінки, а ще вірші - і маємо чотири психоактивні процеси. Іздрик колись мені розповідав, що до цього ще можна додати війну і релігію. Маємо шість сильних психотропних засобів, що впливають на свідомість людини. Кожному своє. Знаю людей, які пишуть вірші як молитви, знаю тих, які пишуть лише жінкам, які пишуть про наркоту і про алкоголь, про війну.
- А про що пишеш ти?
Про любов до всього навколо себе, навіть коли це ненависть. Ці вірші – безвихідь, поставлені собі запитання, на які потім знаходиш відповіді. Не розумієш – пишеш, можливо, з часом щось зміниться.
- Як можеш описати свої поетичні поствідчуття?
Це полегшене відчуття того, що чогось здихався.
Не знаю поетів, які п’ють сто грамів горілки і пишуть черговий вірш
- Тобі відомі затяжні творчі прелюдії?
Буває, пишу довго, буває - за десять хвилин. У мене настільки різноманітне життя, я бачу навколо стільки цікавих речей, що довгої підготовки не потрібно, щоб почати писати. Потрібна підготовка для того, щоб не писати. Останнім часом пишу не лише поезію. Пишеться різне: есе, замітки, дитячу казку написав. Процес писання - це постійні нотатки.
- Можеш визначити мотиви своєї творчості?
Усе, що роблю, - це задля того, щоб згуртувати навколо себе нормальних людей, сформувати комфортне коло спілкування. Хочу, щоб люди, які розуміють мене ( тобто те, що я пишу) знали, що їх теж хтось розуміє. Не дуже хотів би, щоб мої вірші читали у школах на концертах. Я колись був на заході, де читали мої вірші непрофесійні актори. Я побачив, що читець настільки круто пережив цей вірш, що навіть я так ним не перейнявся. Але в нього вийшло настільки не про те, що я писав. У мене нема бажання щось комусь «впарити». Я писав художникам анонси до виставок, музичним групам «Перкалаба», «Пропала грамота», «Запаска» – рецензії на альбоми. Вони кажуть: «Чувак, це те, що ми хотіли сказати, але не вистачило слів». Я не можу намалювати, але рік тому пощастило навчитися писати музику. Мав чудовий досвід роботи з художниками: писав вірші за їхніми полотнами, а вони малювали поезію. Подібний творчий синтез дозволяє сходитися на одній думці, але бачити її по-своєму.
- Яким тобі бачиться сучасне мистецтво?
Постмодернізм вбиває мистецтво, бо не все воно вписується в рамки є постмодерністського. Я – естет, заперечення естетики – брехня. Я бачу світ доволі песимістично і цинічно, але пишу романтичні вірші, бо хочу показати світ ліпшим, чим він є. Провокації, до яких вдаються сучасні митці, мене абсолютно не зачіпають, бо я виходжу на вулицю і бачу вдвічі гірші речі.
Пєлєвін виділяє новий етап розвитку мистецтва, розвинутий постмодернізм, який творить себе сам, не черпаючи із попередньої спадщини. Важко заперечити Пєлєвіну. Визначення «постмодернізм» завузьке. Ми живемо в іншу епоху. Постмодернізм був придуманий, коли ще не було інтернету, розвинутих засобів масової комунікації і власне мистецтва.
- У колективу «DrumТИатр», композитором якого ти є, бувають творчі конфлікти?
З Іздриком творчих розбіжностей немає. Це нове, це заводить, це весело. Я був би радий, якби люди ходили на концерти. Останні концерти – аншлагові, це добре. «У телевізор» нас не візьмуть, ми неформат. Якщо порівняти: у Росії є група «Кровосток» - герой андеграунду. Я не маю шалених амбіцій, щоби їздити по світу і роздавати свої диски: подивіться, який я крутий.
Я не можу писати, коли моя дівчина в хаті
- Григорію, над чим працюєш зараз?
Зараз записуємо пісні, записуємо альбом, є прогрес, є творчі плани і пропозиції. Робимо те, що нам не впадло робити. Зараз працюю в журналі «Просто неба», займаюся видавничими лобіюваннями проектів, організацією концертів друзям, літературних фестивалів. Пишу.
- Тобі ще далеко до творчої кульмінації?
Ого! Ти що… Мені 21 рік.
- Вважаєш свою поезію опозиційною щодо нинішньої української політики?
Увесь прояв того, як я живу і мислю, - це найстійкіша опозиція, яка може бути. У мене є вірші про те, як б’ються прихильники Московського і Київського Патріархатів, про депутата, якого розіп’яли на хресті, про ДАІ… Я пишу на ці теми, але вони непохідні. Вважаю, що робити політику основою творчості – низько і негідно. Кожна домогосподарка може бути Савіком Шустером у нашій країні. Я готовий лізти на барикади, захоплювати будинки – це цікавіше, ніж писати про це вірші.
Спілкувалася Ярослава Тимощук
фото надав Грицько Семенчук
{ 1 коментар… читати далі, або прокоментувати }
дякую за цікаве інтерв’ю