Близько десятка років тому у Києві з’явився творчий тандем Володимира Манжоса (Waone) та Олексія Бордусова (Aec), що захоплюються стріт-артом і виконують малюнки на стінах, мурах, парканах, виливаючи барви своєї фантазії на сірі вулиці столиці. Роботи Володимира та Олексія просто зачаровують: вони багаті не тільки яскравими персонажами, вони несуть у собі позитивну енергетику, відчуття казки, певну незбагненність і водночас свободу розуміти малюнки по-різному.
___________________
Які серед власних робіт – улюблені?
Олексій: Кожна робота особлива для нас, хоча, звичайно, є роботи, які я вважаю більш вдалими, ніж інші, по задуму і виконанню.
Володимир: Всі. Просто деякі більш вдалі, деякі - менш, але кожна робота унікальна.
Як ви вважаєте, яке майбутнє у стріт-арту в Україні і у світі?
В.: Думаю, що стріт-арт хочуть зробити контрольованим та комерціалізованим. Зараз це і відбувається. Але загалом напрямок розвитку задають самі митці. В Україні всі культурні процеси носять провінційний характер і те, що відбувається в світі, до України приходить лише з часом. Але завжди є імовірність, що з’явиться якийсь геніальний артист і створить щось неймовірне та унікальне.
О.:Майбутнє стріт-арту в Україні дуже туманне з різних причин. Наприклад, тяжкі умови життя людей, яким просто не до цього, плюс кримінально-бюрократична влада, якій байдуже до розвитку культури в Україні…Хоча художник,який хоче,завжди знайде шлях для реалізації своїх здібностей. Як, наприклад, ми. Після того, як ми поїздили по світу і взяли участь у різних світових стріт-арт проектах, дивуюсь тому, як нам вдавалось робити щось тут в Україні останні 10 років…
Що потрібно зробити для того, щоб в Україні широко розвинувся стріт-арт і чи потрібно це?
О.: Попередня відповідь відповідає на це питання також, але хотів би ще додати, що краще нехай стріт-арту не буде загалом, ніж він буде неякісним. Всі труднощі це такий собі природній відбір, принаймні, так буває у світі. У нас, на жаль, стає якоюсь модою,особливо не подобається, коли малюють рекламу і називають це стріт-артом. Загалом вважаю рекламістів головними ворогами стріт-арту.
В.: Нічого. Бо це(стріт-арт. - Interviewer) найкраще розвивається через спротив та труднощі.
Чи є ті, кого Ви навчаєте мистецтва мюралу?
О.: Мюралізм і стріт-арт це не академічний жанр мистецтва, його неможливо навчити. Можна навчити якихось художніх навиків, але на вулиці кожен вчиться малювати сам чи в команді…
У нас, на жаль, стає якоюсь модою,особливо не подобається, коли малюють рекламу і називають це стріт-артом
Чи було таке, що не вистачало натхнення закінчувати початі роботи?
В.: Так звісно, це буває з кожним митцем, це і називають “муками творчості”. Найдієвіший спосіб - це звернутись по допомогу до самого Джерела творчої енергії - завжди діє.
О.: Такого, наскільки пам’ятаю, не було…Зазвичай початі роботи на стінах завжди робились на «одному подиху». Хоча із роботами на холстах інша історія – холсти можемо робити довго і з перервами. Не знаю, що порадити, коли нема натхнення. Може, зайнятись чимось іншим, а потім повернутися до початого уже з іншим настроєм.
«Інтересні казки» малюють і на замовлення. Найчастіше «замовник» просить втілити його ідею чи очікує на ваші?
О.:Так, замовлення виконуєм. Буває, що замовник чекає ідей від нас, а буває, що просить реалізувати свої . Але нам завжди цікавіше реалізувати свої ідеї. Часто буває, що коли нам не подобаються ідеї замовника ми відмовляємось від проекту.
В.: Ми завжди малюємо тільки свої ідеї. Замовники повністю нам в цьому довіряють.
Останнім часом ви перейшли на створення картин на полотні, які користуються популярністю і продаються. Чи є такі роботи, які б ви ніколи не продали?
О.: Так, робота на полотнах і виставкова діяльність – напрям, який ми розвиваємо паралельно із роботою на стінах. Я б продав будь-яку роботу, нема прив’язаності до свого «творіння». Намагаюсь ставитись до полотен так, як і до робіт на стінах.
В.: Станкові роботи ми робимо протягом майже 10 років. Просто останнім часом ми почали їх виставляти. Так, є роботи, які би я не продав ні за що - це роботи раннього періоду, тому що вони вже є частиною історії.
В Україні всі культурні процеси носять провінційний характер
Чи хотіли б ви постійно жити за кордоном?
В.: Ні. За кордоном добре працювати та відпочивати, але, якби добре там не було, - завжди тягне на батьківщину.
О.: Раніше я думав, що ніколи не захочу жити за кордоном, але обставини складаються так, що нашою професійною діяльністю тут в Україні займатися практично неможливо, а запрошення працювати за кордоном нам приходять все частіше і частіше… Тому відповідь напрошується сама собою.
Ким би ви були, якби не малювали?
В.: Я писав би електронну музику.
О.: В дитинстві мріяв стати льотчиком, причому навіть зараз у мене зберігся інтерес до авіації – люблю літати; напевно,став би пілотом.
Спілкувалась Ірина Скіп.
Фото з www.flickr.com
