Тамара Злобіна: «Мистецтво стає політичним тоді, коли воно змушує нас думати»

15/05/2012 | | Прокоментуй!

Тамара Злобіна

В рамках циклу «11 питань сучасного мистецтва», що проходить в Мистецькому Арсеналі напередодні відкриття наймасштабнішого мистецького проекту з часів незалежності України – ARSENALE 2012, Тамара Злобіна прочитала лекцію, присвячену політичному мистецтву, де, на прикладах практик політично-ангажованих мистецьких акцій, дала відповіді на наступні запитання: «що є політичне мистецтво», «навіщо воно потрібне сучасному суспільству, зокрема – українському», «що потрібно робити кожному, що б не стати бездумною машиною споживання готових відповідей ідеологічної влади».

___________________

Вимога до мовчання є регресивною…Якщо нас позбавляють цього права голосу – значить демократія не працює.

В 2009 році почала свою діяльність Комісія з питань суспільної моралі, що отримала величезні права забороняти щось, цензорувати…правозахисники та правозахисниці вважали, що цей закон може використовуватись для того, щоб боротись в тому числі з політичною опозицією, тому що під такий термін, як «загроза суспільній моралі» насправді могло потрапити все, що завгодно, заборонити можна було все.

Будь-якій ідеології не вигідно, щоб люди вчилися думати по-іншому і щоб політичне мистецтво їм в цьому допомагало.

Під такий термін, як «загроза суспільній моралі» насправді могло потрапити все, що завгодно, заборонити можна було все

Можна поставити питання, чи є акція pussyriotмистецтвом, адже вони все ж таки активістки, а не художниці і не позиціонуютьсвої акції як перформанси. Але, якщо вірити Артуру Жмієвському, який є куратором берлінського бієнале цього року, то мистецтво повинно покинути стіни галерей, воно повинно покинути твори мистецтва. Воно повинно почати жити своїм життям і існувати саме в публічній дискусії, мати певні соціальні наслідки, змінювати реальність навколо нас. Pussyriotце якраз вдалося.

1
Коли ми живемо в суспільстві, яке стає настільки консервативним і настільки нетерпимим до іншостей (як наше), існування політичних мистецьких проектів, що ставали б в опозицію цій панівній ідеології, робиться напрочуд важливим.

Мистецтво повинно покинути стіни галерей, воно повинно покинути твори мистецтва

Мистецтво стає політичним тоді, коли воно змушує нас думати.

Ми завжди бачимо світ через ідеологічні окуляри і мистецтво руйнує цю ідеологічну оптику, що стоїть між нами та реальністю. Але що буде, коли цей екран буде зруйновано? Чи мистецтво не створить для нас іншого ідеологічного екрану?

«Я то помовчу, але куди воно подінеться? В якій країні ми будемо жити завтра?» - це є прекрасна метафора того, чим є політичне мистецтво, яке відмовляється мовчати. Яке говорить про проблеми, які існують, змушує нас реально їх бачити і реагувати на них.

Громадянство – це не лише виконання законів, але це й безпосередня участь в їх створенні. Створення нових етичних принципів, нової моралі, а не тієї традиційної, консервативної, яку нам хочуть нав’язати, апелюючи до того, що ніколи насправді не існувало.

Нам не варто уявляти мистецтво як щось дуже гомогенне. Навпаки, краще вдатися до ідеї множинності

Оскільки ми живемо в світі, що вибудований за ієрархічним принципом, ми маємо,по-перше, усвідомлювати, яку позицію в ієрархії ми займаємо, а по-друге, намагатися відмовитись від тих привілеїв, що вона нам надає. Чоловіки повинні зрозуміти, як саме їм надає привілеї патріархальне суспільство і почати зміни зі своєї власної сім’ї.

Нам не варто уявляти мистецтво як щось дуже гомогенне. Навпаки, краще вдатися до ідеї множинності. Є така річ, як естетика, створення нових візуальних форм – це також важливий і цінний для суспільства напрямок. Є дизайн – створення красивих і функціональних речей. Коли ми говоримо про мистецтво – ми всі ці різні практики скидаємо в одну купу і потім вже починаємо говорити про те, чи мистецтво має бути тільки політичним, чи мистецтво має бути тільки красивим. В нас може бути водночас якась сфера діяльності, яка створює красиві речі і може бути сфера політичного діалогу, що застосовує візуальну мову.

Надія Ковальчук
Фото: www.artukraine.com.ua

Також варто прочитати:

Залишити коментар