Брати Капранови, окрім видавничої та письменницької діяльності, нещодавно дебютували як актори у фільмі Михайла Іллієнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», а тепер працюють над новим проектом – історією України в коміксах. Ми зустрілися з Віталієм Капрановим у їхньому видавництві «Зелений пес» і запитали проте, які перспективи української книги в Європі, коли наші письменники отримають Нобелівську премію і як піратсво впливає на українське книговидавництво.
___________________
- Які перспективи розвитку української книги в Європі?
Перспектива в Європі напряму залежить від перспективи в Україні. Бо Європа – це стара формація, яка цікавиться тобою, якщо ти сильний, красивий, гарний і можеш за себе постояти. Якщо українська книга буде явищем в Україні, то в Європу вона рано чи пізно прийде і матиме там свій успіх.
Зацикленість на успіхові в Європі відгонить провінційністю. Поки там дорослі дяді не сказали, що це добре, як ми можемо визначити, що нам підходить, а що ні? Для того, щоби стати відомою співачкою в Україні, Руслані довелося виграти спочатку Євробачення, і тільки потім українці сказали: «Вона таки вміє співати». А повинно бути навпаки.
Ми повинні зрозуміти, що автор завжди пише для когось. Український автор пише передусім для українців. «Хто буде читати?» - це питання, яке кожен автор собі задає. Якщо ви пишете, наприклад, твір так, щоб його зрозуміли японці, то ви повинні писати так, щоб його зрозуміли японці.
Творів і взагалі культурних явищ, які однозначно можуть зрозуміти всі, дуже мало. Таких, як Шрек, наприклад. Це повинні бути твори, позбавлені будь-яких національних нюансів, де національний колорит присутній на рівні маски, на рівні шаржу і не більше. Для того, щоб зрозуміти будь-якого українського автора із класиків, треба розуміти, що таке Україна.
Міжнародний успіх мають зазвичай речі універсальні, всім зрозумілі. Наприклад, підіть на Андріївський узвіз і ви побачите, що таке українська культура на експорт. А потім підіть на «Країну Мрій» і спробуйте знайти 10 відмінностей. «Країна мрій» - це коли українці роблять для українців, а Андріївський узвіз – це експортний варіант.
Те саме з літературою. Якщо ви пишете на експорт, то на вас накладається штамп Андріївського узвозу. Ви можете згадувати, грубо кажучи, у своїх творах тільки Гоголя, тому що його там більш-менш знають.
Міжнародний успіх мають зазвичай речі універсальні, всім зрозумілі. Такі, наприклад, як Шрек
- Чи зацікавлені іноземні видавці в українській книзі?
Коли ми спілкуємося з іноземними видавцями, вони зазвичай питають: «Нам потрібно те, що читають українці, те, що вони люблять. Тоді ми будемо це перекладати і дивитися підходить воно нам чи ні. Але для того, щоб ми перекладали - повинен бути успішний автор в Україні. Нам цікава ця країна, нам цікаві ці люди». Запит є на те, що люблять інші люди, як вони живуть, про що вони думають. І взагалі, Україна є географічною новиною у світі.
Для того, щоб книжку переклали, її спочатку повинні прочитати. А як ви думаєте, скільки людей читає українською, наприклад, в Англії? Читають там багато, але це повинні бути люди, яким можна довіряти. Видавець, коли перекладає з невідомої мови, наприклад, з сенегальської, повинен знайти знавця цієї мови, думці якого зможе довіряти.
Лідерів, тобто людей освічених, людей, яким довіряють видавці, дуже мало українських. В основному українська література і дотепер йде через російських рідерів. Спочатку ти повинен бути перекладений російською, потім тебе прочитає російський рідер там і, можливо, порадить видавцю. А тепер скажіть, будь ласка, який російський рідер може порадити українську книгу, враховуючи наші культурні і міжнаціональні тертя?
Другий шлях через Польщу. Оцим шляхом зараз ідуть і Андрухович, і Жадан. Андрухович уже доїхав до Німеччини.
Але ж не всі хочуть до Європи. Тому, що міфи про те, що там платять скажені гонорари, насправді не підтверджуються практикою. Просто, якщо ти видаєшся в 26 країнах, як Курков, то тобі з кожного видання падає по копієчці, і вже є хороша сума.
Мені здається, що оці всі постійні розмови про переклади, про шлях в Європу і таке інше, це банальна абсолютно провінція, яка із нас пре. Ми не вміємо жити для себе, писати для себе, не вміємо бути задоволеними собою. Нам обов’язково потрібно, щоб був хтось там «про людей».
У нас сусідка була, яка навіть перед тим, як винести сміття, півгодини фарбувалася, бо «як же це, хтось побачить». От це і таке ж саме наше ставлення до перекладів літератури іноземною мовою.
- Що зараз потрібно українському читачеві?
Якби я знав, що потрібно українському читачеві, то був би уже міліонером.Цього не знає ніхто. Це і є найбільша таємниця літератури: ти не знаєш, що їм потрібно.
Книжка, над якою ти працюєш сьогодні, на ринок потрапить, дай Боже, через 2 роки. Тобто, якщо ви мене спитаєте, чи я знаю, що хочуть люди сьогодні, я вам, можливо, і відповім, але вони через 2 роки будуть хотіти трошки іншого.
Приблизно 3 роки – це середній цикл створення книжки від задуму до того, що читаєте ви.
Коли ти працюєш з літературою, а не з газетною публікацією, то мусиш сподіватися, що те, чим ти зараз цікавишся, буде цікаве твоїм читачам, по-перше, через 3 роки, а, по-друге потрібно визначитися, для якого читача ти пишеш. Ми, наприклад, не пишемо для домогосподарок, на жаль, ми не пишемо для ПТУшників або гопників, ми не пишемо для нашої псевдоінтелектуальної еліти, яка без дискурсу не може жодного слова сказати і цитує весь час Канта. Нам це не цікаво!
Ми пишемо для людей розумних, але не причетних до самолюбування тим, що «я читав там Шопенгауера». В той самий час це люди веселі.
Якщо би письменник був маркетологом, то він мав би спочатку зробити аналіз. Скільки от таких людей, з таким світоглядом є взагалі в країні, скільки із них можуть прочитати твою книгу? Потім помножити це все на коефіцієнт брехні, який завжди буває. А потім виявиться, що максимум, який ти можеш продати - це 500 примірників. Тоді чи варто її взагалі писати? Але, на щастя, письменники не маркетологи. На щастя, письменником рушить не маркетинг, а передчуття, віра й інтуїція. І якщо ти уявляєш собі портрет свого читача, то ти приблизно можеш уявити, що з ним там буде через 2 роки.
- Як ви вважаєте, Інтернет загрожує видавничій справі?
Дійсно, з’явився іще один інформаційний носій для книжки. Раніше вона існувала фактично лише в паперовому вигляді. Потім з’явилася аудіокнига. Сьогодні є додаткові можливості книжці дійти до людей. Люди почали читати через те, що книжка з’явилася в Інтернеті. Навіть ті люди, які раніше книжок не торкалися.
Для кожного письменника електронна книжка - це велетенський наплив наддодаткових читачів. Тим більше в Україні, коли, на превеликий жаль, книгарень практично нема, і в людини немає просто фізичної можливості взяти цю книжку до рук. Ну от де візьме людина, живучи у Херсоні, наш новий роман? А я абсолютно впевнений, що в Херсоні живе принаймні 5 людей, яким він був би цікавий, а, враховуючи, що ми самі з тих місць, то їх там і не 5, а значно більше. Як до них донести? Тут на допомогу приходить електронна книга. Електронна книга звісно не може донести до всіх, хто хоче там нашу книжку читати, але принаймні до 5 із них донесе. Тому ми, як літератори з великим ентузіазмом сприймаємо електронну книгу.
Звісно, що з урахуванням того, що при її розповсюджені все-таки хотілось би врахувати інтереси автора. Тобто, щоб це не було піратством, щоб це все-таки був цивілізований ринок.
Як видавцям, нам звісно електронна книга поки що не зрозуміла, тому що ринку там нема, там в основному піратство. Купівлі епізодичні, але ми, як видавці, розуміємо: якщо ми разом з авторами і читачами зараз не врегулюємо, то, власне кажучи, ми не зможемо розвиватися. Автор, якого люди читають, повинен з цього отримувати якусь копійку. Ї
Я розумію, якщо тебе прочитали 500 людей в Інтернеті і написали «автор жжот!», то всі щасливі. А, якщо тебе читають десятки тисяч і хочуть від тебе нових творів, то повинен бути механізм оплати. Жити з гонорарів нереально для більшості письменників світу, але хоч на пиво собі можна там заробити – можна!
І тому, як видавці, ми намагаємося зрозуміти, як зробити електронний ринок ринком від того борделя, який там сьогодні спостерігається.
Взагалі у світі електронна книжка обіймає, мається на увазі від легальних її оберт, від 1-6 %. І у зв’язку з цим, нам здається, що страхи і взагалі шум навколо електронної книжки, яка вбиває паперову, дещо перебільшений. Тому що не може 1 % убивати 99 %.
Але найстрашніше тут те, що на електронну книжку почали списувати все, всі біди від електронної книги. За електронну книжку почали ховати всі проблеми: проблеми читання, проблему відсутності книгарень, проблему непостачання бібліотеки – тепер на все є одна відповідь «пацани, електронна книжка, що ви нам голову морочите».
У нас в одній із областей, де ми торгуємо з бібліотеками, постачаємо їм книжки, бібліотекарі прийшли з квадратними очима і сказали, на повному серйозі, що наступного року фінансування бібліотек не буде, тому що електронна книжка.
Електронна книжка – це таке універсальне опудало, універсальний жупел, отмазка для всіх.
Насправді жоден серйозний фахівець не бачить в цьому проблеми. Сьогодні вже, слава Богу, зійшлися в думці всі учасники ринку про те, що електронна книга це просто один із способів існування книги.
Електронна книжка повинна зайняти своє місце на ринку, а не стати просто бейсбольною битою, яка лупить всіх по голові.
От була ж аудіо книга і ніхто не казав, що вона поховає паперову книгу. Чому вона має поховати? У неї є своя ніша, в електронної книги є своя ніша. А от піратство дійсно може поховати видавців. А не буде видавців – не буде видавничого ринку і не буде в автора можливості донести свої твори.
Піратство – це проблема і велика проблема. На цю тему розумні і не дуже розумні правителі уже говорять. В Німеччині минулого року було нелегально скачано 14 мільйонів примірників книжок. Звісно, це в порівнянні з їхнім ринком небагато, але істотно.
А в Росії Путін навіть заявив, що книжкове піратство – це загроза національній безпеці. Наші таких слів не знають і нічого робить не хочуть, але під натиском іноземних компаній закрили ex.ua. У кожного свої способи боротьби. Крім того, що вони ідіоти, я більш нього сказати не можу. Піратські сайти – це погано, але закривати сайт, на якому 20 % усього українського трафіка, це як мінімум недалекоглядно. Його треба було просто потрошку завести в нормальне річище, а так вони мають народні протести на порожньому місці.
- Коли українські письменника допишуться до Нобелівської премії?
Ви знаєте, дописатися до Нобелівської премії неможливо. Нобелівська премія - це явище політичне, явище наперед ангажоване. Тепер вже не секрет, що Пастернаку премію пробили ЦРУ. Наступну премію після нього, яку отримав італієць, теж була незаслужена.
Механізм прийняття рішення нобелівським комітетом ви побачите, якщо подивитесь на список нобелівських кандидатів. Найкращі в світі письменники живуть в Швеції, Норвегії, у Скандинавських країнах. Чому? Та тому, що Шведська академія присутня. Що таке «нобелівська премія»? «Нобелівська премія» - це результат роботи Шведської академії. Значить для того, щоб вона вас побачила ваш твір має бути, як мінімум перекладений англійською, щоб вони його принаймні могли прочитати.
Скажіть, будь ласка, якщо ми візьмемо, наприклад найбільш маститу нашу українську поетку Ліну Костенко, якщо її вірші перекласти англійською мовою, чи зрозуміють ті люди, які читають, про що це взагалі? Без шансів.
Вимоги до Нобелівської премії, до нобелівського претендента заперечують можливість участі в ній людини, яка пише для українців і є у нас, наприклад, національним символом.
Значить ми говоримо, що це має бути матрьошка, тільки дуже гарно зроблена матрьошка, щоб усі зрозуміли. А ще ця матрьошка має бути вчасно зроблена, як Пастернак, вчасно потрапити в політичне річище. Тепер зустрічне запитання – а на фіга нам Нобелівська премія? Якщо вона так дається, за такі твори, то на фіга вона нам потрібна? Я розумію людині, якій дадуть мільйон доларів. Це, мабуть, єдине для чого це потрібне.
Треба попередити всіх, хто мріє про премію, що Нобелівську премію молодим не дають взагалі. А на старості система пріоритетів змінюється. І мільйон доларів це, звісно, дуже добре, але та увага і, я би сказав, навіть та обтяжлива популярність, яка падає на плечі Нобелівського лауреата може зіпсувати йому життя. Приклад цьому, німецька письменниця, яка отримала 2 чи 3 роки тому Нобелівську премію. В результаті вона психанула і сказала, що вона в гробу бачила такі премії, тому що їй не дають жити.
Для кожного письменника електронна книжка - це велетенський наплив наддодаткових читачів
- Чого чекати від братів Капранових найближчим часом?
Зараз ми активно експериментуємо з поезією і музикою. Зараз у зустрічах зі своїми читачами використовуємо українських поетів, тому що українські поети – це одні з найсильніших поетів у світі. Єдина біда: їх треба вчитися доносити до читачів. І ми для себе зараз зробили один експеримент поетично-музичний: беремо поки що тільки вірші Сергія Татчина – абсолютно геніальний поет – і ми, не дай Боже, не робимо із них пісні, того, що це неможливо. Але ми з них робимо щось ближче до репу, до речетативу з музичним супроводженням. Трошки експериментуємо в цьому плані. Подивимось, до чого це призведе, поки що публіка сприймає все позитивно.
- Плануєте писати новий роман?
Зараз працюємо над новим для себе жанром – ми пишемо комікс з історії України. Комікс, як жанр, не дуже популярний в Україні, хіба що манга в специфічної публіки. Але комікс, як спосіб подачі інформації, особливо для дітей, - безцінна річ. Тому що картинка з написом значно краще сприймається, ніж сухі рядки. І ми поставили собі задачу намалювати й написати комікс з історії України, в якому би чітко, коротко і зрозуміло викладалася історія України.
Я не знаю, як вам, але нам здається, що історія України сьогодні - це якась каша із фактів, мішанина всього, і там абсолютно не можна зрозуміти, що відбувалося, власне кажучи. В школі ми вчимо, хто який гетьман, з ким воював, кому що сказав, а що насправді за цим стояло, куди ми рухалися увесь цей час? І в чому секрет того, що з моменту повалення Києва монголами, який можна в принципі вважати руйнацією державності Київської Русі, до моменту утворення держави, яку ми маємо сьогодні, минуло 750 років безперервної боротьби за незалежність. Ця боротьба в різних її виглядах не припинялася ні на рік, взагалі! Покажіть мені інший такий народ, який може боротися за незалежність 750 років і таки її вибороти.
Оцей от парадокс і призвів нас до того, що ми вирішили зробити дитячий, а можливо, не зовсім дитячий документ, який би чітко давав зрозуміти, що таке історія України. Що ми робили всі ці часи? Що наші діди прадіди робили, крім того, що сіяли, жали і стинали голови один одному?
Змалювати це діло взявся Юрко Журавель, художник і музикант. І ми сподіваємося, що це відбудеться. Бо, на превеликий жаль, не існує сьогодні, як зауважила Оксана Забужко, історії України написаної з точки зору українця. І ми би хотіли, щоби цей комікс принаймні став стрижнем. Ми не претендуємо на історичне відкриття, не дай Боже. Ми не претендуємо на те, щоб наводити там якісь факти невідомі, робити якісь версії, що було насправді. Ми базуємося цілком на фактах.
- Яку останню книгу ви прочитали?
Ну, дай Боже, не останню. От зараз читаю історичний роман Мушкетика. Недавно із величезним задоволенням прочитав Маркеса «Полковнику ніхто не пише». Прочитав, закрив Маркеса і зрозумів, що це Грем Грін, тільки значно гірший. Це стопроцентний епігон Гріна. Маркес поруч з Гріном не стоїть взагалі. Але не будемо лаять Маркеса, бо про нас погано подумають. Чесно, для себе я поборов «комплекс Маркеса», тому що всі «ой, Маркес, ой Маркес». Зробив зусилля над собою, зрозумів, що це Грем Грін для бідних і все можна далі Маркеса не читати, все зрозуміло.
Те ж саме з Коельйо. Гессе для ПТУ. Автор добре читав «Сіддхартху».
Але все-таки давайте будемо реалістами. Не буває хороших або поганих книжок. Є книжка для мене чи не для мене. Я абсолютно певен, що Маркес прекрасний письменник для того, кому він писав. Але це не моє. І Коельйо теж знаходить своїх читачів, і Грем Грін, і Гессе – всі.
Наша задача не в тому, щоб довести, що книжка погана, а в тому, щоб знайти книжку для себе, яка нам подобається. А більше там задач ніяких нема. Якщо для цього потрібні премії, інститути, критичні журнали, сайти з обговоренням книжок – воно все повинно буть. Але воно повинно забезпечить вас персонально можливістю зрозуміти, яка книжка вам сподобається до того, як ви її прочитали, тобто не помилитися. Оце воно для цього і потрібно.
Так що, як казав Хрущов: «Цели ясны, задачи определены».
Спілкувалася Анастасія Калита
Фото Марія Анісімова
