Брати Капранови, окрім видавничої та письменницької діяльності, нещодавно дебютували як актори у фільмі Михайла Іллієнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», а тепер працюють над новим проектом – історією України в коміксах. Ми зустрілися з Віталієм Капрановим у їхньому видавництві «Зелений пес» і запитали проте, які перспективи української книги в Європі, коли наші письменники отримають Нобелівську премію і як піратсво впливає на українське книговидавництво.

___________________

- Які перспективи розвитку української книги в Європі?
Перспектива в Європі напряму залежить від перспективи в Україні. Бо Європа – це стара формація, яка цікавиться тобою, якщо ти сильний, красивий, гарний і можеш за себе постояти. Якщо українська книга буде явищем в Україні, то в Європу вона рано чи пізно прийде і матиме там свій успіх.
Зацикленість на успіхові в Європі відгонить провінційністю. Поки там дорослі дяді не сказали, що це добре, як ми можемо визначити, що нам підходить, а що ні? Для того, щоби стати відомою співачкою в Україні, Руслані довелося виграти спочатку Євробачення, і тільки потім українці сказали: «Вона таки вміє співати». А повинно бути навпаки.

Ми повинні зрозуміти, що автор завжди пише для когось. Український автор пише передусім для українців. «Хто буде читати?» – це питання, яке кожен автор собі задає. Якщо ви пишете, наприклад, твір так, щоб його зрозуміли японці, то ви повинні писати так, щоб його зрозуміли японці.
Творів і взагалі культурних явищ, які однозначно можуть зрозуміти всі, дуже мало. Таких, як Шрек, наприклад. Це повинні бути твори, позбавлені будь-яких національних нюансів, де національний колорит присутній на рівні маски, на рівні шаржу і не більше. Для того, щоб зрозуміти будь-якого українського автора із класиків, треба розуміти, що таке Україна.

Міжнародний успіх мають зазвичай речі універсальні, всім зрозумілі. Наприклад, підіть на Андріївський узвіз і ви побачите, що таке українська культура на експорт. А потім підіть на «Країну Мрій» і спробуйте знайти 10 відмінностей. «Країна мрій» – це коли українці роблять для українців, а Андріївський узвіз – це експортний варіант.
Те саме з літературою. Якщо ви пишете на експорт, то на вас накладається штамп Андріївського узвозу. Ви можете згадувати, грубо кажучи, у своїх творах тільки Гоголя, тому що його там більш-менш знають.

Міжнародний успіх мають зазвичай речі універсальні, всім зрозумілі. Такі, наприклад, як Шрек

- Чи зацікавлені іноземні видавці в українській книзі?
Коли ми спілкуємося з іноземними видавцями, вони зазвичай питають: «Нам потрібно те, що читають українці, те, що вони люблять. Тоді ми будемо це перекладати і дивитися підходить воно нам чи ні. Але для того, щоб ми перекладали – повинен бути успішний автор в Україні. Нам цікава ця країна, нам цікаві ці люди». Запит є на те, що люблять інші люди, як вони живуть, про що вони думають. І взагалі, Україна є географічною новиною у світі.
Для того, щоб книжку переклали, її спочатку повинні прочитати. А як ви думаєте, скільки людей читає українською, наприклад, в Англії? Читають там багато, але це повинні бути люди, яким можна довіряти. Видавець, коли перекладає з невідомої мови, наприклад, з сенегальської, повинен знайти знавця цієї мови, думці якого зможе довіряти.

Лідерів, тобто людей освічених, людей, яким довіряють видавці, дуже мало українських. В основному українська література і дотепер йде через російських рідерів. Спочатку ти повинен бути перекладений російською, потім тебе прочитає російський рідер там і, можливо, порадить видавцю. А тепер скажіть, будь ласка, який російський рідер може порадити українську книгу, враховуючи наші культурні і міжнаціональні тертя?
Другий шлях через Польщу. Оцим шляхом зараз ідуть і Андрухович, і Жадан. Андрухович уже доїхав до Німеччини.

Але ж не всі хочуть до Європи. Тому, що міфи про те, що там платять скажені гонорари, насправді не підтверджуються практикою. Просто, якщо ти видаєшся в 26 країнах, як Курков, то тобі з кожного видання падає по копієчці, і вже є хороша сума.
Мені здається, що оці всі постійні розмови про переклади, про шлях в Європу і таке інше, це банальна абсолютно провінція, яка із нас пре. Ми не вміємо жити для себе, писати для себе, не вміємо бути задоволеними собою. Нам обов’язково потрібно, щоб був хтось там «про людей».
У нас сусідка була, яка навіть перед тим, як винести сміття, півгодини фарбувалася, бо «як же це, хтось побачить». От це і таке ж саме наше ставлення до перекладів літератури іноземною мовою.

- Що зараз потрібно українському читачеві?
Якби я знав, що потрібно українському читачеві, то був би уже міліонером.Цього не знає ніхто. Це і є найбільша таємниця літератури: ти не знаєш, що їм потрібно.
Книжка, над якою ти працюєш сьогодні, на ринок потрапить, дай Боже, через 2 роки. Тобто, якщо ви мене спитаєте, чи я знаю, що хочуть люди сьогодні, я вам, можливо, і відповім, але вони через 2 роки будуть хотіти трошки іншого.
Приблизно 3 роки – це середній цикл створення книжки від задуму до того, що читаєте ви.
Коли ти працюєш з літературою, а не з газетною публікацією, то мусиш сподіватися, що те, чим ти зараз цікавишся, буде цікаве твоїм читачам, по-перше, через 3 роки, а, по-друге потрібно визначитися, для якого читача ти пишеш. Ми, наприклад, не пишемо для домогосподарок, на жаль, ми не пишемо для ПТУшників або гопників, ми не пишемо для нашої псевдоінтелектуальної еліти, яка без дискурсу не може жодного слова сказати і цитує весь час Канта. Нам це не цікаво!

Ми пишемо для людей розумних, але не причетних до самолюбування тим, що «я читав там Шопенгауера». В той самий час це люди веселі.
Якщо би письменник був маркетологом, то він мав би спочатку зробити аналіз. Скільки от таких людей, з таким світоглядом є взагалі в країні, скільки із них можуть прочитати твою книгу? Потім помножити це все на коефіцієнт брехні, який завжди буває. А потім виявиться, що максимум, який ти можеш продати – це 500 примірників. Тоді чи варто її взагалі писати? Але, на щастя, письменники не маркетологи. На щастя, письменником рушить не маркетинг, а передчуття, віра й інтуїція. І якщо ти уявляєш собі портрет свого читача, то ти приблизно можеш уявити, що з ним там буде через 2 роки.

- Як ви вважаєте, Інтернет загрожує видавничій справі?
Дійсно, з’явився іще один інформаційний носій для книжки. Раніше вона існувала фактично лише в паперовому вигляді. Потім з’явилася аудіокнига. Сьогодні є додаткові можливості книжці дійти до людей. Люди почали читати через те, що книжка з’явилася в Інтернеті. Навіть ті люди, які раніше книжок не торкалися.

Для кожного письменника електронна книжка – це велетенський наплив наддодаткових читачів. Тим більше в Україні, коли, на превеликий жаль, книгарень практично нема, і в людини немає просто фізичної можливості взяти цю книжку до рук. Ну от де візьме людина, живучи у Херсоні, наш новий роман? А я абсолютно впевнений, що в Херсоні живе принаймні 5 людей, яким він був би цікавий, а, враховуючи, що ми самі з тих місць, то їх там і не 5, а значно більше. Як до них донести? Тут на допомогу приходить електронна книга. Електронна книга звісно не може донести до всіх, хто хоче там нашу книжку читати, але принаймні до 5 із них донесе. Тому ми, як літератори з великим ентузіазмом сприймаємо електронну книгу.
Звісно, що з урахуванням того, що при її розповсюджені все-таки хотілось би врахувати інтереси автора. Тобто, щоб це не було піратством, щоб це все-таки був цивілізований ринок.

Як видавцям, нам звісно електронна книга поки що не зрозуміла, тому що ринку там нема, там в основному піратство. Купівлі епізодичні, але ми, як видавці, розуміємо: якщо ми разом з авторами і читачами зараз не врегулюємо, то, власне кажучи, ми не зможемо розвиватися. Автор, якого люди читають, повинен з цього отримувати якусь копійку. Ї
Я розумію, якщо тебе прочитали 500 людей в Інтернеті і написали «автор жжот!», то всі щасливі. А, якщо тебе читають десятки тисяч і хочуть від тебе нових творів, то повинен бути механізм оплати. Жити з гонорарів нереально для більшості письменників світу, але хоч на пиво собі можна там заробити – можна!
І тому, як видавці, ми намагаємося зрозуміти, як зробити електронний ринок ринком від того борделя, який там сьогодні спостерігається.

Взагалі у світі електронна книжка обіймає, мається на увазі від легальних її оберт, від 1-6 %. І у зв’язку з цим, нам здається, що страхи і взагалі шум навколо електронної книжки, яка вбиває паперову, дещо перебільшений. Тому що не може 1 % убивати 99 %.
Але найстрашніше тут те, що на електронну книжку почали списувати все, всі біди від електронної книги. За електронну книжку почали ховати всі проблеми: проблеми читання, проблему відсутності книгарень, проблему непостачання бібліотеки – тепер на все є одна відповідь «пацани, електронна книжка, що ви нам голову морочите».
У нас в одній із областей, де ми торгуємо з бібліотеками, постачаємо їм книжки, бібліотекарі прийшли з квадратними очима і сказали, на повному серйозі, що наступного року фінансування бібліотек не буде, тому що електронна книжка.
Електронна книжка – це таке універсальне опудало, універсальний жупел, отмазка для всіх.

Насправді жоден серйозний фахівець не бачить в цьому проблеми. Сьогодні вже, слава Богу, зійшлися в думці всі учасники ринку про те, що електронна книга це просто один із способів існування книги.
Електронна книжка повинна зайняти своє місце на ринку, а не стати просто бейсбольною битою, яка лупить всіх по голові.
От була ж аудіо книга і ніхто не казав, що вона поховає паперову книгу. Чому вона має поховати? У неї є своя ніша, в електронної книги є своя ніша. А от піратство дійсно може поховати видавців. А не буде видавців – не буде видавничого ринку і не буде в автора можливості донести свої твори.

Піратство – це проблема і велика проблема. На цю тему розумні і не дуже розумні правителі уже говорять. В Німеччині минулого року було нелегально скачано 14 мільйонів примірників книжок. Звісно, це в порівнянні з їхнім ринком небагато, але істотно.
А в Росії Путін навіть заявив, що книжкове піратство – це загроза національній безпеці. Наші таких слів не знають і нічого робить не хочуть, але під натиском іноземних компаній закрили ex.ua. У кожного свої способи боротьби. Крім того, що вони ідіоти, я більш нього сказати не можу. Піратські сайти – це погано, але закривати сайт, на якому 20 % усього українського трафіка, це як мінімум недалекоглядно. Його треба було просто потрошку завести в нормальне річище, а так вони мають народні протести на порожньому місці.

- Коли українські письменника допишуться до Нобелівської премії?
Ви знаєте, дописатися до Нобелівської премії неможливо. Нобелівська премія – це явище політичне, явище наперед ангажоване. Тепер вже не секрет, що Пастернаку премію пробили ЦРУ. Наступну премію після нього, яку отримав італієць, теж була незаслужена.
Механізм прийняття рішення нобелівським комітетом ви побачите, якщо подивитесь на список нобелівських кандидатів. Найкращі в світі письменники живуть в Швеції, Норвегії, у Скандинавських країнах. Чому? Та тому, що Шведська академія присутня. Що таке «нобелівська премія»? «Нобелівська премія» – це результат роботи Шведської академії. Значить для того, щоб вона вас побачила ваш твір має бути, як мінімум перекладений англійською, щоб вони його принаймні могли прочитати.

Скажіть, будь ласка, якщо ми візьмемо, наприклад найбільш маститу нашу українську поетку Ліну Костенко, якщо її вірші перекласти англійською мовою, чи зрозуміють ті люди, які читають, про що це взагалі? Без шансів.
Вимоги до Нобелівської премії, до нобелівського претендента заперечують можливість участі в ній людини, яка пише для українців і є у нас, наприклад, національним символом.

Значить ми говоримо, що це має бути матрьошка, тільки дуже гарно зроблена матрьошка, щоб усі зрозуміли. А ще ця матрьошка має бути вчасно зроблена, як Пастернак, вчасно потрапити в політичне річище. Тепер зустрічне запитання – а на фіга нам Нобелівська премія? Якщо вона так дається, за такі твори, то на фіга вона нам потрібна? Я розумію людині, якій дадуть мільйон доларів. Це, мабуть, єдине для чого це потрібне.
Треба попередити всіх, хто мріє про премію, що Нобелівську премію молодим не дають взагалі. А на старості система пріоритетів змінюється. І мільйон доларів це, звісно, дуже добре, але та увага і, я би сказав, навіть та обтяжлива популярність, яка падає на плечі Нобелівського лауреата може зіпсувати йому життя. Приклад цьому, німецька письменниця, яка отримала 2 чи 3 роки тому Нобелівську премію. В результаті вона психанула і сказала, що вона в гробу бачила такі премії, тому що їй не дають жити.

Для кожного письменника електронна книжка – це велетенський наплив наддодаткових читачів

- Чого чекати від братів Капранових найближчим часом?
Зараз ми активно експериментуємо з поезією і музикою. Зараз у зустрічах зі своїми читачами використовуємо українських поетів, тому що українські поети – це одні з найсильніших поетів у світі. Єдина біда: їх треба вчитися доносити до читачів. І ми для себе зараз зробили один експеримент поетично-музичний: беремо поки що тільки вірші Сергія Татчина – абсолютно геніальний поет – і ми, не дай Боже, не робимо із них пісні, того, що це неможливо. Але ми з них робимо щось ближче до репу, до речетативу з музичним супроводженням. Трошки експериментуємо в цьому плані. Подивимось, до чого це призведе, поки що публіка сприймає все позитивно.

- Плануєте писати новий роман?
Зараз працюємо над новим для себе жанром – ми пишемо комікс з історії України. Комікс, як жанр, не дуже популярний в Україні, хіба що манга в специфічної публіки. Але комікс, як спосіб подачі інформації, особливо для дітей, – безцінна річ. Тому що картинка з написом значно краще сприймається, ніж сухі рядки. І ми поставили собі задачу намалювати й написати комікс з історії України, в якому би чітко, коротко і зрозуміло викладалася історія України.

Я не знаю, як вам, але нам здається, що історія України сьогодні – це якась каша із фактів, мішанина всього, і там абсолютно не можна зрозуміти, що відбувалося, власне кажучи. В школі ми вчимо, хто який гетьман, з ким воював, кому що сказав, а що насправді за цим стояло, куди ми рухалися увесь цей час? І в чому секрет того, що з моменту повалення Києва монголами, який можна в принципі вважати руйнацією державності Київської Русі, до моменту утворення держави, яку ми маємо сьогодні, минуло 750 років безперервної боротьби за незалежність. Ця боротьба в різних її виглядах не припинялася ні на рік, взагалі! Покажіть мені інший такий народ, який може боротися за незалежність 750 років і таки її вибороти.
Оцей от парадокс і призвів нас до того, що ми вирішили зробити дитячий, а можливо, не зовсім дитячий документ, який би чітко давав зрозуміти, що таке історія України. Що ми робили всі ці часи? Що наші діди прадіди робили, крім того, що сіяли, жали і стинали голови один одному?

Змалювати це діло взявся Юрко Журавель, художник і музикант. І ми сподіваємося, що це відбудеться. Бо, на превеликий жаль, не існує сьогодні, як зауважила Оксана Забужко, історії України написаної з точки зору українця. І ми би хотіли, щоби цей комікс принаймні став стрижнем. Ми не претендуємо на історичне відкриття, не дай Боже. Ми не претендуємо на те, щоб наводити там якісь факти невідомі, робити якісь версії, що було насправді. Ми базуємося цілком на фактах.

- Яку останню книгу ви прочитали?
Ну, дай Боже, не останню. От зараз читаю історичний роман Мушкетика. Недавно із величезним задоволенням прочитав Маркеса «Полковнику ніхто не пише». Прочитав, закрив Маркеса і зрозумів, що це Грем Грін, тільки значно гірший. Це стопроцентний епігон Гріна. Маркес поруч з Гріном не стоїть взагалі. Але не будемо лаять Маркеса, бо про нас погано подумають. Чесно, для себе я поборов «комплекс Маркеса», тому що всі «ой, Маркес, ой Маркес». Зробив зусилля над собою, зрозумів, що це Грем Грін для бідних і все можна далі Маркеса не читати, все зрозуміло.
Те ж саме з Коельйо. Гессе для ПТУ. Автор добре читав «Сіддхартху».

Але все-таки давайте будемо реалістами. Не буває хороших або поганих книжок. Є книжка для мене чи не для мене. Я абсолютно певен, що Маркес прекрасний письменник для того, кому він писав. Але це не моє. І Коельйо теж знаходить своїх читачів, і Грем Грін, і Гессе – всі.
Наша задача не в тому, щоб довести, що книжка погана, а в тому, щоб знайти книжку для себе, яка нам подобається. А більше там задач ніяких нема. Якщо для цього потрібні премії, інститути, критичні журнали, сайти з обговоренням книжок – воно все повинно буть. Але воно повинно забезпечить вас персонально можливістю зрозуміти, яка книжка вам сподобається до того, як ви її прочитали, тобто не помилитися. Оце воно для цього і потрібно.
Так що, як казав Хрущов: «Цели ясны, задачи определены».

Спілкувалася Анастасія Калита
Фото Марія Анісімова

Ні не так, 12 факінг ААААА#8&*%$%аааа нереально крутих кліпів з 90х. А тепер офіційно. Хтось починає з великого, хтось з малого… Але скільки б років тобі зараз не було, усі ми починали з 90х. Хтось народився, хтось розпочав власний бізнес, а хтось у пекельні 90ті вирішив піднімати вітчизняний шоубіз. Я зупинився на останніх і зробив підбірку перших кліпів наших улюблених зірок естради! Хочеш побачити юного Вакарчука і зеленого Скрябіна, а чого тільки вартий “Фантом 2″ – тисни лайк і слідуй за білим кроликом. Гарного настрою!

___________________

Океан Ельзи – Long Time Ago(1995)

Юрко Юрченко – Я йду(1996)

Шао? Бао! – Купила Мама Коника(1995)

Скрябін – Чуєш біль(1989)

Брати Гадюкіни – Наркомани на городі(80і -початок 90х)

Воплi Вiдоплясова – Танцi (1989)

Аква Віта – Женьмінь жібао(1996)

В.У.З.В. – Той День Коли (1997)

Iрина Бiлик – Лише твоя(1992)

TheВЙО – Моя Космішна(1995)

Фантом 2 – Двоє (1997)

Ван Гог – Не відлітай (1996)

Егор Анчишкин – один из самых успешных IT-предпринимателей Украины. Чаще всего интервью, опубликованные с ним, посвящены стартапу Viewdle – уникальной технологии распознавания лиц. Мы встретились с Егором чтобы поговорить о его новой идее – распознавании и сортировке пластикового мусора.
Дело в том, что с недавних пор он занимается построением онлайн-сервиса доставки товаров на дом из супермаркетов zakaz.ua. Теперь он точно знает, как выглядят упаковки товаров, которые после использования превращаются в отходы. На пересечении этих уникальных проектов и родилась идея сортировать отходы, для реализации которой он ищет единомышленников.

___________________

- Егор, вы занимались сферой IT, потом проектом по доставке товаров из супермаркетов. Что привлекло вас к теме мусора?

Поскольку мы занимаемся доставкой товаров из существующих супермаркетов, нам всегда нужно показывать товар лицом в интернете. Мы единственная компания в Украине, которая задалась целью взять каждый предмет, который мы продаем, и сфотографировать его со всех сторон. Во-первых, чтобы были реалистичные фото, а во-вторых, чтобы вы могли прочитать всю информацию, указанную на упаковке. Мы с самого начала сфокусировались на создании технологии фотосканирования, которая автоматизировано это делает и обходится нам не дорого. Когда мы задумывали, эту технологию, то понимали, что у нее есть еще несколько важных применений. Например, когда у вас есть фотография упаковки со всех сторон, то вы сможете распознавать этот объект на совершенно другом фото. У нас есть по несколько фото для сотни тысяч объектов.

Проблема с пластиком даже не в том, что у нас большие свалки, а в мотивации: мы сейчас убираем отходы с глаз долой, но не занимаемся их переработкой.

Упаковку из-под любого продукта выбрасывают, потом везут на свалку, а таких упаковок производятся миллионы. Мы сейчас не говорим о том, что можем как-то отделить один вид отходов от другого, но представьте себе, что у вас уже есть гора отходов и вы знаете, что это все пластик. Но вы не знаете, какой именно. В пластиковой упаковке сейчас продается подавляющее число продуктов и, если вы решите проблему пластика, то, считайте, что вы на 95% решите проблему свалок и мусора.

Пластик сваливается, сваливается, сваливается – создаются огромные горы. Эти горы скоро будут очень большие. Но проблема с пластиком даже не в том, что у нас большие свалки, а в мотивации: мы сейчас убираем отходы с глаз долой, но не занимаемся их переработкой. При таком подходе пластик неизбежно попадает в водную систему, потому что на дне океана он не на виду. Потом попадает в пищевую сеть морских организмов, и т. д. – в результате, сегодня вы уже не можете купить рыбы, в которой нет полимерных микро-кусочков. Какой вред это наносит здоровью людей мы только догадываемся, но мне почему-то кажется что наши тела не приспособлены к потреблению рыбы в которой есть пластик.

- Что вы предлагаете чтобы решить эту проблему?

Теперь представьте себе, что роботы могут эффективно сортировать пластиковую упаковку, на основе распознавания образов. Одна маленькая картинка сравнивается с другой маленькой картинкой, и таких сравнений мы делаем сотни тысяч, иногда миллионы за секунду. Допустим, у вас есть конвейер и по нему едет какой-то неизвестный мусор. Он уже помят, испачкан, деформирован как-то, но благодаря тому, что у вас были картинки этого объекта со всех сторон, вы можете его идентифицировать. Таким образом, вы можете сортировать пластик еще до его разрушения.

Для того, чтобы переработать сырье, нужно чтобы у него была конечная ценность, а эта ценность очень быстро падает, если вы начинаете смешивать одно с другим. Если вы смешали пластик категории А с пластиком категории В, то этот смешанный пластик будет стоить намного дешевле. Никто этим и не занимается потому, что конечное сырье стоит копейки. Пластик нужно разделить.

Я нахожусь вне иллюзий того, что какая-то компания придет и профинансирует эту мегасортировку. Как только будет коммерческая выгода – тут же найдутся люди, которые это сделают. Сортировка на сегодняшний день – это слишком сложная задача, для которой у коммерческих структур нет работающего решения.

- Как с сортировкой пластика справляются другие страны?

Я могу рассказать, как перерабатывают пластик, на опыте одной из передовых компаний, которая этим занимается. Первое, что происходит – пластик перемалывают. А потом уже принимают решение о том, какой это пластик, для каждого отдельного кусочка. Мы считаем, что этот шаг абсолютно ошибочный. Что легче убрать: буханку хлеба или крошки после того, как ребенок с ней уже поигрался? Конечно, буханку хлеба, пока она целая! Мы утверждаем, что такие заводы нужно строить, но первое, что вы должны сделать на них, это еще до перемалывания принять решение, что это за объект.

Вы фотографируете каждый объект, тут же компьютер понимает, что это за объект, получает сведения о том, из чего этот объект сделан, и принимает решение: это в корзинку А, это в корзинку В, это в корзинку С. Конечно, вы не можете так отсортировать все, но так вы сможете снять основную массу проблемы.

- С технологической точки зрения, как осуществить эту идею?

К сожалению, наша компания не может заняться этим, но если бы нашлась другая организация, которая работает или готова работать в этой области, то мы бы могли поделиться нашей интеллектуальной собственностью.

Я точно знаю, что это можно сделать. Конечно, нельзя отсортировать отходы стопроцентно, но если в контейнере с пластиком будет хотя бы 80% пластика, то все это начинает приобретать смысл.
Я понимаю масштаб применимости этой технологии и сколько стоит ее создать. Во-первых, она сразу глобальна. Пластиковая тара одинакова во всем мире. Например, всего 3-4 компании в мире производят более 97% крышечек для стеклянных банок. Мой товарищ работает в одной из них, они произвели более 6 миллиардов крышечек в 2010 году – это по-настоящему массовое производство.

Технология сразу имеет ценность. Я, честно говоря, не понимаю, почему так мало компаний занимается этим вопросом. Думаю, уже скоро переработка выйдет из разряда какой-то филантропии в сферу прямой коммерческой выгоды. Появится больше предпренимателей, заинтересованных данной темой. Недостатка в отходах нет. Есть недостаток в фантазии. Я надеюсь, что этим кто-то заинтересуется.

Думаю, уже скоро переработка выйдет из разряда какой-то филантропии в сферу прямой коммерческой выгоды.

- Вы считаете, эта идея найдет свою реализацию в Украине?

Я не ставлю вопроса: Украина – не Украина. Нам, по большому счету, безразлично. У нас одна планета, и какая бы компания к нам не подходила с этим вопросом – мы бы с радостью поделились идеей и нашими фото. У нас есть только кусочки, нет всей цепочки. Но иногда в цепочке есть такие важные компоненты, без которых даже нет смысла начинать. Мне кажется, что уже собираются такие части пазла. Мы не намерены на этом сказочно заработать. Я просто говорю, что нам эта тема не безразлична. Конечно, мало надежд, что это случится в Украине.

- Аналогичных технологий в мире нет?

Их очень мало. Их можно пересчитать на пальцах обеих рук. Сейчас это происходит довольно примитивными способами.

- Кто должен заняться этим вопросом?

Я не считаю, что можно заставить кого-то что-то делать сейчас. Просто нужно найти достаточно эффективный способ. А в решение этой проблемы через закон или какого-либо рода влияние я просто не верю. Производители это делать не будут. Их задача – производить.

Но надо искать выгодное решение быстрее, потому что с пластиком на дне океана вы уже ничего не сделаете. Слишком дорого. Проиллюстрируем так: если у вас есть два стакана с разной жидкостью, а затем кто-то смешал их в одном сосуде, то сколько вам будет стоить разделить жидкости снова? Очень дорого. То же и с пластиком. Гораздо дешевле его переработать сейчас, чем потом бороться с негативными последствиями. В идеале эти сортировочные машины должны быть в каждом районе.

Фото: Лиза Сыроид

Ми погуляли Києвом і зрозуміли, що архітектура цього міста таки вражає. А часом і дивує. Можливо, щодня ви проходите повз, але не помічаєте цього. Тому Interviewer сфотографував для вас 9 будинків Києва, на які варто звернути увагу.

___________________

вул. Софіївська, 18
Якщо  ви уважно подивитеся на фото, то побачите, що лівої стіни у цього будинку немає. Насправді, вона є, але побудували дім таким чином, що під певним кутом стіни дійсно не видно. Варто побачити цю будівлю на власні очі.

вул.Трьохсвятительська, 11
На перший погляд, це звичайний 3ьохповерховий будинок. Але якщо ви зайдете у під’їзд, то побачите, що сходи ведуть не лише на верх, але й униз. Насправді, будинок має 5 поверхів, але горбистий рельєф Києва наштовхнув архітекторів на ось таке незвичне рішення.

пров. Тараса Шевченка, 8а
Садиба Тараса Шевченка у центрі Києва не вписується у загальну архітектурну композицію міста, але саме це нас у ній і привабило. Це будинок, у якому Тарас Шевченко проживав з весни 1836 року до свого арешту.

вул. Костьольна, 8
Цей будинок називають ще  - будинком-колодязем. Сформувався він завдяки добудові у 30х роках будинку №10 по тій же Костьольній вулиці. Вигляд цих стін заворожує.

вул. Богдана Хмельницького, 68
На фасаді цього будинку 27 (!) меморіальних дошок, в пам’ять про письменників, які у ньому проживали. Серед відомих літераторів, які тут жили: Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Олесь Гончар.

пров. Михайлівський 10/2
Це не зовсім будинок, але це місце теж не можна залишити поза увагою. В центрі міста крізь стіну пробилося дерево!Надихає!

вул. Банкова, 10
Будинок з химерами відомий усім, але ми все ж не втрималися і вирішили ще раз про нього нагадати. Таку назву ця будівля отримала завдяки химерно прикрашеному фасадові. Архітектор Владислав Городецький збудував його для своєї родини. Сьогодні там знаходиться резиденція Президента України

Андріївський узвіз, 15
Цю будівлю називають Замком Річарда Левине Серце – на честь роману Вальтера Скота “Айвенго”. Пам’ятка архітектури ХІХ століття приваблює своєю англійською готичністю.

вул. Богдана Хмельницького, 37/2
Темно-сірий будинок на вулиці Богдана Хмельницького почав приваблювати гостей тоді, коли київський скульптор Костянтин Скритуцький встановив біля нього пам’ятник польському композиторові Фредерікові Шопену у вигляді білого роялю.

Миша Крупин (Туман) – репер из Харькова, который занимается тем, что умеет делать лучше всего – писать и исполнять свои песни. Недавно музыкант представил новую звезду хип-хопа, своего друга – Алексея Дурнева. Миша Крупин пригласил Interviewer к себе в гости, чтобы рассказать о своём новом клипе и продюсерском проекте.

___________________

- Как прошли съёмки нового клипа?
Шикарно всё прошло, мы отсняли материал. Снимал Кеша, бывший участник группы «Караты». Мы снимали всё своими силами и нам это, практически, ни во что не выдалось. Клип снимали на песню «Виски со льдом», по этому, о чём песня – о том и видео. Монтаж делается быстро, так что скоро можно будет увидеть этот клип.

- Почему вы такой скрытный?
Сначала это было частью имиджа. Просто я не очень люблю о себе говорить.

- Какая цель вашего творчества? Ради славы или для себя?
Понятное дело, что здесь преследует какое-то эгоистическое чувство, похожее на то, какое бывает у маньяков. Они убивают, а потом читают о себе в газетах. Плюс ко всему, я умею это делать, если бы умел делать что-то другое, то делал бы что-то другое. Так, как я умею только писать и кое-как исполнять, я то и делаю. Это нормально, когда ты читаешь комментарии о себе. Но в то же время, когда я выкладываю песню, мне не нравится писать: скачайте или послушайте мою песню. Могу только тихонечко выставить ее в Твиттере.

- Вы достаточно активны в соцсетях?
Да. Мама сказала, что я ищу себе жену, но ВКонтакте я её не найду. А я подумал, что, может быть, в Твиттере найду.

Алексея Дурнева ждёт сцена, слава, деньги и женщины

- Вы представили новую звезду хип-хопа – Алексея Дурнева. Вы его продюсер?
Это мой самый успешный проект на сегодняшний день по количеству прослушиваний и просмотров. Наверное, это я был инициатором этой всей темы. Мы собираемся иногда: я, Лёша, Юра Стрыкало, еще несколько человек, и сидим, выпиваем, рассказываем друг другу разные истории, делимся опытом. Во время очередной такой встречи родилась идея записать Лёше песню. Я был уверен, что это будет успешный проект, не смотря ни на что. Плюс ко всему, мне нравится Лёшин голос и та первая песня, которую мы сделали. Она очень смешная, и тот, кто её воспринимает всерьёз, делает неправильно. Сейчас мы пишем уже вторую песню: «Девушки с обложки журнала, не покажется мало».

- То есть вы продолжаете в том же духе?
Да. Просто, у нас реп пошёл сейчас очень серьёзный и это уже невозможно слушать. Это так уже надоело, и всё оно одинаковое. Алексей – как раз тот исполнитель, который будет это перечёркивать и доказывать, что он круче. Его ждёт сцена, слава, деньги и женщины. Лёшу я знаю давно, мы пересеклись пьяные в Харькове, в каком-то месте, где тусили одни негры, мы там читали фристайл. Лёша всегда увлекался репом, причём русским и не самым лучшим. Рифмовать он умеет. И вот мы сидели, и пришла в голову фраза: «Ну, всё мне пора в путь, я люблю трогать твою грудь и дуть». Я говорю: «Лёша, надо обязательно записать». И мы записали, потратили на это где-то четыре часа.

Я слушаю любую музыку, только не реп

- На какую публику вы ориентируетесь, украинскую или русскую?
Я просто делаю и всё, ни на кого не ориентируясь. Другое дело, где я живу: сегодня я живу в Киеве, завтра я могу жить в Москве, а послезавтра – в Питере или в Харькове. Я не привязываюсь к стране и не хочу себя называть украинским или русским репером. Я – музыкант.

- Где делают более качественный реп, у нас или в России?
У нас качество уже становится лучше, но мало свежих идей. Они есть, но у людей, которых мы не знаем. Это я – беспринципный и лезу везде, а они более скрытные, делают своё дело и всё. Мне нравятся такие реперы, хотя на самом деле, реп мне не нравится. Я слушаю любую музыку, только не реп.

- А почему читаете реп?
Потому, что так получается. Когда мне было 15 лет, я хотел играть в рок-группе. Я слушал рок и у меня были длинные волосы. Я попробовал, но мне сказали, что я плохо пою. Потом я случайно попробовал читать и читка у меня как-то получилась. Начал этим заниматься и называл себя украинским хип-хопом.

- Раньше Вы называли себя Туманом, почему сейчас – Миша Крупин?
Всегда был Мишей Крупиным. Надоели эти клички. Хотя, когда определённый круг людей зовёт меня – Туман, я, конечно, откликаюсь. Сначала мне нравилось, когда меня так называли, оно ещё так мистически звучало…

- Вы часто упоминали, что любите готовить?
Это временами. Я долго жил с девушкой, и она готовила, я готовил. Когда сам живу и, допустим, нет денег, чтобы пойти и покушать в кафе, приходиться готовить. Но сейчас я как-то обленился и мало готовлю. Если лень куда-то выходить могу приготовить яичницу. Около моего дома есть бистро, где я каждый день съедаю борщ, пюре, котлету по-киевски и узвар. Я это люблю и готов есть каждый день.

Я был женат и был очень плохим мужем

- 14 февраля почти весь мир празднует день св. Валентина, Вы влюблены?
Я люблю одного человека и всё. Я её не видел очень давно, но люблю и всё.

- И если вы пишете песни о любви, то это о ней?
Да.

- А вы празднуете день св. Валентина? Расскажите об одном с этих дней

Я был женат и был очень плохим мужем. Наверное, и буду таким, но если я это понимаю, то уже на пути к лучшему. Как-то я решил всё-таки показать себя нормальным человеком и наладить с ней отношения. Мы пошли в какое-то чайное заведение, а потом звонит мой брат и говорит: «Я в кафешке на районе, подтягивайся». Я с женой прихожу туда и я сразу выпиваю 200г коньяка и потом ещё сразу – 200г. А рядом с нами сидят ребята и постоянно подходят и просят сигареты. Брат мой не выдерживает и говорит: «Тут магазин рядом – пойдите и купите». А тот говорит, как в Харькове обычно принято: «Ты что – жлоб?». И началась драка, которая напоминала ковбойский фильм. Я помню, что ударил стулом чувака по голове. Потом жена мне сказала, что я виноват во всем и был инициатором.

Я не понимаю, как можно фанатеть, например, по мне

- Что Вам дарили в этот день?
Мне дарили подарок? Мне только мама дарит что-нибудь.

- А фанатки?
Я не умею общаться со своими фанатами. С одной стороны мне приятно, но с другой – я не приветствую фанатизма. Я не понимаю, как можно фанатеть, например, по мне.

- Как рождаются Ваши тексты?
Ходишь по городу, впитываешь всё в себя, как губка, и перевариваешь. Наверное, это плохо для здоровья, когда ты всё в себя впитываешь, плюс ко всему, очень часто я держу всё в себе и не даю воли эмоциям. Хотя, за последний год, я очень сильно почерствел. Может быть, это связано с переходным возрастом. Уже немножко себе надоел. Всё время что-то меняю, куда-то переезжаю, как бременский музыкант. Сейчас я также пишу свой альбом. Вернее собираю песни, которых уже немного накопилось. Недавно выложил свой новый трек «Зима». Она уже кончается, но я подумал, может люди хотят послушать что-то зимнее. Мне кажется, что у всех музыкантов есть песня про зиму, весну, лето и осень, это – как цикл песен. Мне просто хочется что-то делать. Очень часто сталкиваешься с тем, что люди ищут повод, чтобы что-то не сделать. А я считаю, что лучше сделать хоть как-нибудь, но это сделать. Ещё есть такое выражение: «Так любой дурак может». Выходит дурак может, а все остальные – нет. Пусть, я буду дураком.

Марися Рудська здобуває освіту філолога, проте знають її, у першу чергу, як талановиту ілюстраторку. Роботу над оформленням дитячих книжок Марися вважає більш відповідальною й називає себе “першим візуалізатором образів”. Їй вдаються щирі, усміхнені, безтурботливі й живі малюнки – навіть монстри, зображені на них, виходять не такими страшними. Свої твори презентувала на виставках у Львові та Києві. Ми намагалися познайомитися ближче з роботами та світом Марисі Рудської за чашкою теплого чаю в ці морозні дні.

___________________

- Що відбувається у твоєму творчому житті?
Важко сказати, що підйом, бо підйом – це означає, що недавно було щось нижче. Можна сказати, що панує хороша лінія, у мене багато різних ідей. Замовлень більше, ніж я можу виконати. Але загалом – хороший період.

- Над чим ти зараз працюєш?
Працюю над збіркою поезій Леоніда Сороки. Це книжка для московського видавництва. Ми нещодавно видавали її в українському перекладі Івана Андрусяка, а зараз Леонід Сорока хоче зробити більшу збірку, я її ілюструю. Також продовжую співпрацювати з Катериною Єгорушкіною, “Будиночок з води” якої ілюструвала. Робимо абетку для дітей. Насправді працюю над двома абетками, друга – для “Фоліо”.

- Чи вистачає тобі часу для того, щоб помалювати “для себе”?
Тут більше грає роль не “вистачає часу”, а мотивація. У мене відпочинок і робота мало чим відрізняються, хіба що емоційно. Для себе малюю також. До того ж моя робота приносить прибуток.

У мене відпочинок і робота мало чим відрізняються.

- Чи важко ілюструвати книжки для дітей?
Ні, цікаво. Правда, це більш відповідально. Я налаштовуюся на те, що діти дивитимуться на мої роботи і малюватимуть у своїй уяві героїв. Я перший візуалізатор всіх образів. Цікаво ще й тому, що роблю це не тільки для дітей, але й для себе, бо люблю добре проілюстровані книжки. Приємно, що я роблю свій внесок у цю справу.

- Що, на твою думку, необхідно для того, щоб добре проілюструвати дитячу книжку?
По-перше, майстерність. По-друге, натхнення. Дуже важливо, щоб ти пропускав це крізь себе, уявляв, як вони рухаються. Потрібна симпатія. Дуже складно ілюструвати проект чи якесь замовлення, коли ти маєш антипатії до автора, певні негативні емоції. Не слід забувати й про уяву. Наприклад, автор чи авторка описує героя з картатими штанами. Дитина уявляє собі стандартну шотландську клітинку, а ти робиш їх якось несподівано картатими. Це розвиває фантазію. Не варто забувати й про щирість, коли малюєш.

Дуже складно ілюструвати проект чи якесь замовлення, коли ти маєш антипатії до автора.

- Розкажи про роботу над ілюстрацією сайту, на якому розміщене повне академічне зібрання творів Григорія Сковороди.
Я ілюструвала сайт, на якому розташована ця книжка. До мене звернувся Сашко Ушкалов із проханням зробити веселий сайт, який зможе привертати увагу. До того ж мені подобається сам образ цього поета і філософа. Сковорода був величною постаттю. Його філософія серця влилася в усю українську літературу. Він любив життя, любив французьке вино, носив хороший годинник. Цей матеріал був дуже симпатичним для мене.

- Яку книжку ти хотіла б проілюструвати?
Хотіла б попрацювати над атласом про птахів, дуже люблю орнітологію. У мене є кілька ідей, наприклад, хочу зробити ілюстрований атлас птахів Києва. Це не зовсім новаторська ідея, але це буде мій підхід. Хотілося б зробити більше арт-книжку, уникаючи пояснень, скільки ця пташка важить, якого кольору в неї яйця. Таку інформацію можна знайти у більш професійних книжках.

- За фахом ти філолог. Чому ти обрала цей фах і чи бачиш себе в майбутньому філологом?
Фах філолога я обрала тому, що займалася журналістикою три роки. Цим я “горіла”. Коли вступила, зрозуміла, що мені значно легше і цікавіше працювати ілюстратором. Незважаючи на те, що філологія втратила для мене нагальну актуальність, я здобуду цей фах. Мені цікава література, все, що з нею пов’язане.

У мене є кілька ідей, наприклад, хочу зробити ілюстрований атлас птахів Києва.

- Що ти читаєш зараз?
Читаю книжку з історії ілюстрації птахів. Наприклад, про перші ілюстрації птаха додо. Описано, наскільки відрізняється те, як його намалювали, від того, яким він був. Перші ілюстрації і птахів, і рослин дещо відрізнялися від реального життя. Бачиш – тварина, і малюєш її “най…” рису, або, навпаки, намагаєшся підлаштувати її під тих тварин, яких уже знаєш. З художньої літератури на днях вибирала собі книжку. Стояла перед книжковою полицею і розмірковувала: нечитаний Гессе, Фройда б прочитати, Ірвінг. Взяла казки скандинавських країн.

- На яке дозвілля в тебе не вистачає часу?
Африканські равлики, акваріумні рибки і кактуси. Час від часу в’яжу. Як кажуть, у щасливих людей немає хобі.

- Львів – твій особистий край світу?
Я його дуже люблю, у мене там багато друзів. Коли вперше приїжджаєш у Львів, намагаєшся облазити всі пам’ятки архітектури, церкви, кав’ярні. Зараз я їду туди розслабитися, побути в душевній гармонії. Біганину залишаю в Києві. Багато людей думають, що я живу у Львові, що я львів’янка. Десь зустрічала афішу з підписом: “Виставка молодої львівської художниці Марисі Рудської”. Коли беру квитки в Київ, у львівських касах мене тітки питають: “А зворотній квиток?”

- У тебе було уже кілька виставок у Львові та Києві. Чи важко організувати презентацію своїх робіт?
Було 5 виставок. Організація – це метушня. Є певні моменти, які вимагають уваги – завести рамки, зробити підписи, розвісити роботи.

- Скільки робіт ти вже намалювала?
У соцільних мережах виставлено 300 моїх робіт. Є роботи, які я малювала для книжок. Десь 400 назбирається.
У Європі ти не очікуєш, що тобі на кожному кроці можуть нахамити. Такі моменти здається дрібницями, але саме вони забезпечують комфорт.

- Натрапила на твій запис у соціальній мережі: “Україні до Європи психологічно куди далі, ніж економічно”. Що ти мала на увазі?
Цей вислів з’явився після того, як я відвідала Європу. Це була Британія. Ти приїжджаєш – і відчуваєш контраст. Живеш тут – ти втягнувся, звик, нічого не помічаєш. Культура спілкування відрізняється. Часто чую нарікання на владу, але, на жаль, ми маємо таку владу, на яку заслужили.

- Ти б залишила Україну?
Так. У Європі цікавіше працювати і, що не менш важливо, там легше. У мене немає якихось революційних ідей, що я хочу змінити світ чи життя. Тішить те, що там ти не очікуєш, що тобі на кожному кроці можуть нахамити, накричати на тебе. Такі моменти здається дрібницями, але саме вони забезпечують комфорт.

Фото Марія Анісімова

Ідея підготувати матеріал про людей, які отримали звання «Герої України» виникла давно. Виявилося, що втілити її не так уже й легко, бо з 1998р в Україні з’явилося аж 265 Героїв. Та результатом багатогодинних старань стала інтерактивна карта України, на якій знайдете Героїв України не лише за їх місцем народження, але й дізнаєтеся коли і за які заслуги вони отримали почесне звання.

Завдяки деяким математичним підрахункам дізнаємося, що трохи більше, ніж 20 людей отримували звання «Герой України» щороку. Леонід Кучма подарував Україні 132 героїв, Віктор Ющенко – 114, а Віктор Янукович – 19.
Лише 28 жінок отримали звання «Герої України», зате аж 237 відзнаки дісталися чоловікам.
За професійним спрямуванням найбільше відзнак отримали шахтарі – 27. За географією лідирує Донецька область, за нею йдуть Київська та Полтавська.

___________________

Над матеріалом працювали Олексій Малицький, Андрій Малицький, Анна Середа та Іжик Ольга. Зізнаємося також, що базовим джерелом інформації була українська Вікіпедія, тому особлива вдячність людям, які подбали про потрібні статті.

Ми також підготували матеріал про 10 Героїв України, яких вам варто знати.

Грицько Семенчук активно «літературить» та фестивалить (впродовж останніх трьох років організовує Літературний фестиваль у рамках Львівського форуму видавців), згуртовує молоді таланти, ініціюючи різножанрові творчі акції. Разом із письменником Юрком Іздриком створив арт-проект «DrumТИатр». Григорій Семенчук пише: публіцистику, музику, вірші. Вочевидь, суспільна активність Семенчука зумовлена його головним амплуа: найбільше його знають як поета.Грицько Семенчук розповідає про любовну лірику, сучасне мистецтво, «безалкогольні» вірші та штурм барикад.

___________________

- Грицьку, що для тебе творчість?
Моя творчість – це вже не хобі, ще не робота, і, мабуть, ніколи не стане заробітком. Творчість – це відпочинок, психотерапія, можливість сказати те, чого не може сказати хтось інший. Не говорю про заробляння з мистецтва, тому що все належить Господу Богу, як казав Борис Грєбєнщиков. Поезія у моєму житті – щаслива випадковість, бо я отримую задоволення від того, що роблю. Із відчуттям слова відкривається ще багато речей. Відчуття слова народжується ще від мелосу. Коли краще розумієш слово, краще розумієш і музику, а розуміючи їх, розумієш, що говорять художники. Творчість – божественне явище. Вірю в Бога, але допускаю можливість причетності до мистецтва темної енергії. Є ж одержимі люди.

- У тебе є певні вимоги до творчого процесу?
Немає особливих, напевно. Усюди можу писати. Вірші в повітрі літають. О, згадав: я не можу писати, коли моя дівчина в хаті, бо я на неї відволікаюся, тому зараз пишу вірші, коли її нема.

- Але вона тебе й надихає?
Коли вона є поруч – не до віршів.

Вірю в Бога, але допускаю можливість причетності до мистецтва темної енергії

- Як ти ставишся до засобів штучного стимулювання творчого процесу?
Не ототожнюю це з процесом творчості, це відпочинок. Не знаю поетів, які п’ють сто грамів горілки і пишуть черговий вірш. Або «на голці». А такі є? Це треба розділяти. Я вийшов на систему координат: ти сказала про алкоголь, наркотики, а я додаю: жінки, а ще вірші – і маємо чотири психоактивні процеси. Іздрик колись мені розповідав, що до цього ще можна додати війну і релігію. Маємо шість сильних психотропних засобів, що впливають на свідомість людини. Кожному своє. Знаю людей, які пишуть вірші як молитви, знаю тих, які пишуть лише жінкам, які пишуть про наркоту і про алкоголь, про війну.

- А про що пишеш ти?
Про любов до всього навколо себе, навіть коли це ненависть. Ці вірші – безвихідь, поставлені собі запитання, на які потім знаходиш відповіді. Не розумієш – пишеш, можливо, з часом щось зміниться.

- Як можеш описати свої поетичні поствідчуття?
Це полегшене відчуття того, що чогось здихався.

Не знаю поетів, які п’ють сто грамів горілки і пишуть черговий вірш

- Тобі відомі затяжні творчі прелюдії?
Буває, пишу довго, буває – за десять хвилин. У мене настільки різноманітне життя, я бачу навколо стільки цікавих речей, що довгої підготовки не потрібно, щоб почати писати. Потрібна підготовка для того, щоб не писати. Останнім часом пишу не лише поезію. Пишеться різне: есе, замітки, дитячу казку написав. Процес писання – це постійні нотатки.

- Можеш визначити мотиви своєї творчості?
Усе, що роблю, – це задля того, щоб згуртувати навколо себе нормальних людей, сформувати комфортне коло спілкування. Хочу, щоб люди, які розуміють мене ( тобто те, що я пишу) знали, що їх теж хтось розуміє. Не дуже хотів би, щоб мої вірші читали у школах на концертах. Я колись був на заході, де читали мої вірші непрофесійні актори. Я побачив, що читець настільки круто пережив цей вірш, що навіть я так ним не перейнявся. Але в нього вийшло настільки не про те, що я писав. У мене нема бажання щось комусь «впарити». Я писав художникам анонси до виставок, музичним групам «Перкалаба», «Пропала грамота», «Запаска» – рецензії на альбоми. Вони кажуть: «Чувак, це те, що ми хотіли сказати, але не вистачило слів». Я не можу намалювати, але рік тому пощастило навчитися писати музику. Мав чудовий досвід роботи з художниками: писав вірші за їхніми полотнами, а вони малювали поезію. Подібний творчий синтез дозволяє сходитися на одній думці, але бачити її по-своєму.

- Яким тобі бачиться сучасне мистецтво?
Постмодернізм вбиває мистецтво, бо не все воно вписується в рамки є постмодерністського. Я – естет, заперечення естетики – брехня. Я бачу світ доволі песимістично і цинічно, але пишу романтичні вірші, бо хочу показати світ ліпшим, чим він є. Провокації, до яких вдаються сучасні митці, мене абсолютно не зачіпають, бо я виходжу на вулицю і бачу вдвічі гірші речі.
Пєлєвін виділяє новий етап розвитку мистецтва, розвинутий постмодернізм, який творить себе сам, не черпаючи із попередньої спадщини. Важко заперечити Пєлєвіну. Визначення «постмодернізм» завузьке. Ми живемо в іншу епоху. Постмодернізм був придуманий, коли ще не було інтернету, розвинутих засобів масової комунікації і власне мистецтва.

- У колективу «DrumТИатр», композитором якого ти є, бувають творчі конфлікти?
З Іздриком творчих розбіжностей немає. Це нове, це заводить, це весело. Я був би радий, якби люди ходили на концерти. Останні концерти – аншлагові, це добре. «У телевізор» нас не візьмуть, ми неформат. Якщо порівняти: у Росії є група «Кровосток» – герой андеграунду. Я не маю шалених амбіцій, щоби їздити по світу і роздавати свої диски: подивіться, який я крутий.

Я не можу писати, коли моя дівчина в хаті

- Григорію, над чим працюєш зараз?
Зараз записуємо пісні, записуємо альбом, є прогрес, є творчі плани і пропозиції. Робимо те, що нам не впадло робити. Зараз працюю в журналі «Просто неба», займаюся видавничими лобіюваннями проектів, організацією концертів друзям, літературних фестивалів. Пишу.

- Тобі ще далеко до творчої кульмінації?
Ого! Ти що… Мені 21 рік.

- Вважаєш свою поезію опозиційною щодо нинішньої української політики?
Увесь прояв того, як я живу і мислю, – це найстійкіша опозиція, яка може бути. У мене є вірші про те, як б’ються прихильники Московського і Київського Патріархатів, про депутата, якого розіп’яли на хресті, про ДАІ… Я пишу на ці теми, але вони непохідні. Вважаю, що робити політику основою творчості – низько і негідно. Кожна домогосподарка може бути Савіком Шустером у нашій країні. Я готовий лізти на барикади, захоплювати будинки – це цікавіше, ніж писати про це вірші.

Спілкувалася Ярослава Тимощук
фото надав Грицько Семенчук

Мирослав Кувалдін – лідер гурту «The Вйо», що нещодавно презентував новий альбом. У кожній його пісні – любов, а створювати їх він може у будь-який момент, що успішно продемонстрував Interviewerу. Музиканти збираються двічі на тиждень для репетицій, саме після однієї з них ми зустрілися зі солістом гурту.

___________________

- Нещодавно Ви презентували новий альбом «Є?». Чому саме така назва?

Я взагалі люблю слова. І я зрозумів, що «є» – це найкоротше дієслово, яке є в нашій мові. Також воно дуже українське, як і літера «ї». Але «ї» нічого не означає, а з «є» – зрозуміло про що йдеться. На обгортці ми помістили навіть запитання: «Є?», щоб кожен меломан задумався чи є щось для нього в цьому альбомі чи немає.

- Як довго працювали над альбомом?

В альбомі, насправді, є пісні, які написані і чотири роки тому, і місяць тому. А останню пісню ми записували за день до презентації альбому.19 січня у нас була презентація, а 18 – ще дозаписували вокал. Фактично ми ним займалися десь два роки.

- Альбом не можна знайти в магазинах, а тільки – у мережі Інтернет. Сьогодні, це найбільш оптимальний варіант?
Загалом – так, бо я відслідковую і свій набір музики. Компакт-диски у мене все рідше і рідше з’являються, DVD – вже зникли, вони тільки займають місце на поличках, на яких і так мало місця. Я думаю, що і книжкам вже не місце на полицях, а дерева мають рости для того, щоб збагачувати киснем нашу планету. Мені здається, що компакт-диск – це вже не актуально.

«Я зрозумів, що «Україна» і «украв» – це однокореневі слова»

- В Україні якось не прижилася традиція купувати диски…

У нас прижилося «красти». Хоча ми це робимо з посмішкою і немає якогось табу на те, що не можна скачувати. Якщо в американців є різні «контори», які стежать за авторськими правами, і вони залякані давно. То в нас, я зрозумів, що «Україна» і «украв» – це однокореневі слова. Тому, щоб не примушувати людей порушувати закон, ми вирішили просто роздавати цю музику. Музика робиться для того, щоб її слухали, а коли її не слухають – вона гине. Відповідно, краще одразу зробити цей крок назустріч.

- Чи Ви відчуваєте якусь різницю між тим, що робите зараз і тим, що робили раніше?

Це інші пісні, інші технології, але задоволення, яке я отримую від цього – таке саме. Різниця тільки у формі, а за змістом, мені здається, мало, що змінилося. Є якісь інші теми, яких хочеться торкатися, хоча, знову ж таки, єдина вічна тема – це любов, вона ж – Бог, тому суттєво нічого не змінилося.

- Ви одні з небагатьох виконавців, які співають у стилі реґі. Чому, на Вашу думку, цей стиль не такий популярний в Україні?

Реґі – досить таки специфічний стиль, тому не всі його вміють грати. Мені здається, що ще в цьому головний секрет. Ця музика – повільна, можна сказати, для лінивих, а зараз основний музичний контент – це, щоб було мінімум 125 ударів у секунду. Але музика не може бути вся однаковою, через це потрібно щось робити для людей, які люблять контрасти. Мені подобається лірична музика, а не подобаються – пусті слова. Добре, що є Інтернет, де ти можеш вибирати те, що тобі подобається.

- Вже чотири роки поспіль проходить фестиваль «Вйо, Кобеляки!». Як виникла ідея провести такий захід?

Взагалі перший фестиваль було проведено ще на початку дев’яностих років на кошти ЦК ВЛКСМ, одним словом Комсомолу. Ми тоді запропонували їм і провели один чи два фестивалі. А потім уже «золоті запаси» партії закінчилися, але цей фестиваль завжди згадували з якоюсь приємною ностальгією. До речі, людина, яка тоді працювала в Комсомолі, зараз працює в державній адміністрації. (Сміється) Тому, коли ми підійшли з проханням якось відновити цю історію, то швидко дійшли згоди. А ще, я завжди в Кобеляки відвожу своїх дітей, і коли ти приїжджаєш туди на два місяці, то розумієш, що тут природа, але знайомі втомлені містами обличчя так там і не з’являються. Тому, щоб запросити туди друзів, а друзі, як правило, всі талановиті, захотілося зробити якусь забаву.

- Що відрізняє його від решти українських фестивалів?

Вирішили назвати його фестивалем аматорського мистецтва, де головна умова, щоб професійні музиканти не грали, а професійні художники – не грали, а якось мінялися. Тобто у нас співають художники, а малюють музиканти. У цьому році буде п’ятий фестиваль. Він пройде з 29 червня по 1 липня, якраз захватимо фінал чемпіонату Європи з футболу. Це буде ювілейний фестиваль, тому, я думаю, ми запросимо туди найкращих митців і колективи.

«Я люблю своїх дітей і думаю, що це основна умова, щоб ростити красивих людей»

- Мирослав Кувалдін – батько. Який він?

Я не знаю, це у дітей треба питати. Мені здається, що я нормальний батько, але іноді думаю, що приділяю їм замало часу і уваги, а вони більше спілкуються зі Sony PlayStation та комп’ютерами і я про це шкодую. Коли я про це згадую, то швиденько збираю всіх і ми виїжджаємо кудись. Я люблю своїх дітей і думаю, що це основна умова, щоб ростити красивих людей.

- Як найбільше подобається проводити час з дітьми?

Достатньо порозмовляти. Звісно, тілесний контакт теж обов’язковий. Любимо з дітьми боротися. Я намагаюся привити їм любов до музики, але не дуже виходить. Коли вмикаю синтезатор, музичні програми, то цим їм ще цікаво займатися. Але, коли йдеться про якесь живе виконання, палички і дудочки дітям нецікаві. Це якесь нове покоління. Мені здається, що музична освіта не заважає, вона додає трошки до характеру. Я б хотів, щоб вони і малювати вміли, і були хорошими математиками, тобто я бажаю їм тільки найкращого.

«Я не хочу нічого змінювати, бо я це вже пережив»

- Чи було у Вашому житті щось таке, що Ви б хотіли забути?

Завжди є моменти, коли ти вчиняєш не найкращим чином. Я не хочу їх згадувати, тому що я їх забув. Звичайно, як у всіх живих людей, є моменти якими ти пишаєшся, і коли ти розумієш, що дав слабину чи когось зрадив.

- Ви б хотіли змінити ці моменти?

Те, що не вбиває, робить нас міцнішими. Нам даються в житті ті випробування, які ми можемо подолати, щоб виправити щось у нашому характері чи ткнути нас кудись носом. Я не хочу нічого змінювати, бо я це вже пережив.

- Що Вас надихає?

Надихає життя у всіх його нюансах, дрібницях. Але, я знаю, що співаю тільки про любов, якби це не називали. Надихає любов, але у метафізичному значенні.

- Що Вам потрібно, щоб написати пісню?

Папір і ручка.

- І Ви можете написати пісню у будь-який момент?

Так.

- І можете це зробити прямо зараз?
А на яку тему?

- Любов, наприклад.
Я починаю з того, що придумую приспів. Наприклад, «любов, любов, любов – це кров, яка штовхає серце». Отакий у нас буде приспів, а потім уже робимо на це надбудову. Можемо говорити, що «вона несподівано приходить і відходить у нікуди». До «нікуди» рима яка може бути? «Люди», наприклад, так? «Посміхаючись кохаються і умирають люди». Вже є два рядки, ще б якби був інструмент… Тобто, це робити неважко, Бог мені дав цей хист.

- І які Ваші найближчі творчі плани?

Найближчим часом ми будемо їздити містами України і роздавати альбом «Є?». Це буде тривати до кінця березня. У нас вже заплановані концерти у Львові, Одесі, а потім хочеться на Схід з’їздити, бо щось там не дуже прислуховуються до нас. Якщо в Тернополі нас розуміють, то там трохи складніше.

Анна Середа.
Фото – Ліза Сироїд.

Сомелье Алексей Дмитриев решил посвятить вину всю жизнь. Он занимается дегустацией вин вот уже 9 лет и не собирается останавливаться. Знаниями Алексей активно делится с почитателями благородного напитка в своем винном видеоблоге. Он утверждает, что вино – это его страсть, а делится этой страстью с другими – огромное удовольствие. В нашем разговоре Алексей еще немного приоткрыл занавес в удивительный мир винного вкуса и аромата.

___________________

- Как сейчас развивается украинский винный рынок?

Оказывается, украинские вина можно пить. Всем называю три марки, на которые стоит обратить внимание прямо сейчас. Это “Вина Гулиевых”, “Колонист”, а также “Сатера Трейд”. Еще у нас сейчас развивается Ассоциация независимых виноделов Крыма. Там есть Павел Швец, который занимается биодинамикой.

- Какие правила нужно знать обычному покупателю, чтобы выбрать качественное вино?Вопрос простой и сложный одновременно. Что такое качественное вино?

У каждого есть свое понятие. Ты приходишь в ресторан, заказываешь стейк, а для твоего товарища он уже кажется не очень вкусным. То есть все субъективно. Чтобы выбрать качественное вино нужно знать хотя бы производителя. Поэтому всем ребятам, которые приходят выбирать вино в супермаркет, я рекомендую почитать немножко заранее. Мы сейчас живем в эпоху Интернета, когда все доступно, с мобильными устройствами ходят везде, начиная с туалета, заканчивая магазинами. Почему мы заранее не читаем о вине? Можно реально зайти, посмотреть, почитать. Также ты можешь поехать на виноградник и будешь доверять этому производителю, потому что ты видел, что это за вино и откуда берется виноград. Это очень важно.

Оказывается, украинские вина можно пить.

Если говорить о винной географии, то в странах, где климат более стабильный, где много солнца, например, Чили, Аргентина, Австралия – там редко можно сделать откровенно отвратительное вино. С другой стороны, такое вино может быть более молодым. Чилийские, аргентинские, австралийские вина представлены сейчас главным образом в разливе 2009-2010 годов. Красные будут более терпкими, насыщенными во вкусе. Не плохо было бы эти вина декантировать, дать им подышать. Вино будет натуральное, из винограда, но ты, может быть, будешь чувствовать, что оно еще молодое.

Что касается украинских других марок, которые я не называл, то о их качестве можно судить только после дегустации. Обычный потребитель вряд ли сможет определить. Фрукт на рынке мы можем взять, потрогать, посмотреть и купить, а вино нельзя попробовать и поставить обратно. Только когда ты попробуешь и делаешь это правильно, оценивая цвет, запах и вкус, тогда сможешь сделать выводы. У сомелье нелегкая работа. Нужно все дегустировать: от самых простых “Тамянок” до великих вин. Только такая практика сможет тебе дать понять стоит ли покупать это вино в следующий раз или нет.

- Насколько здесь можно доверять цене? Соотношение цена-качество выдерживается?

Чем больше производство, тем сложнее уследить за качеством. Это как с детьми: у тебя один ребенок и ты уделяешь ему все время, но если у тебя их десять, то за всеми не побегаешь. Так же и с виноградниками. Нужно, чтобы все идеально было с лозой, все правильно подрезать, не везде самый хороший склон и так далее. Очень много разных факторов. Поэтому, чем меньше производство, тем больше вероятность того, что вино будет качественным. Много производителей в мире гонятся не за количеством, а за качеством именно по этой причине.

В категории от 40 гривен можно уже что-то купить, но не все подряд. Категория 80 гривен и выше – больше шансов, больше 60% вкусного вина. Вина Нового света: Чили, Аргентина, Австралия, Южная Африка, Калифорния можно покупать начиная с 60 гривен, больше шансов попасть на хорошее вино.

- Можно ли сделать нормальное вино в домашних условиях?

Мне кажется, абсолютно можно, если соблюдать все правила и технологии. Недавно у меня знакомая приехала из Грузии, где вино делают по удивительным технологиям: виноград бродит в глиняных кувшинах, которые зарывают в землю. Такого вина много не произведешь. Можно постараться, но в основном это лимитированные партии: 1000-1500 бутылок. Во Франции таких производителей, которые делали мало вина, называли «гаражистами», то есть урожай можно поместить в свой гараж. Домашнее вино можно сделать и удивлять гостей. К сожалению, мало кто о нем узнает, кроме тебя и твоих родственников. Во Франции есть люди, которые находят такие маленькие крутые хозяйства. Я уверен, что это следующий шаг для Грузии, может быть, для кого то из Украины. Я думаю, что можно найти таких хороших производителей, но очень не легко. Представь, где-то в маленькой деревне, в Крыму, например, кто-то делает хорошее вино. Но как мне об этом знать?

Есть даже такие люди, которые не любят вино, но все равно смотрят мой блог. Я готов их за это расцеловать

- Какое вино, из тех, что удалось попробовать, тебя впечатлило более всего?

Я могу сказать, что не было такого, от самых дорогих вин, которые я пробовал, а были и за 10 000 долларов, что бы они меня удивляли. Чаще всего впечатляют старые коллекции, где выдержано соотношение цена-качество. Сложнее всего, конечно, такие вина найти. У сомелье какой-то нюх и чутье на вина такой категории, когда не переплачиваешь за марку, а находишь качественное вино по хорошей цене. Одно из последних вин, которое меня порадовало и удивило, – это чилийский Карменер. Это сорт винограда, который чуть ли не до последних 20 лет путали с Мерло. Очень приятное вино. По 100-бальной шкале я отдал ему 92, по-моему. За 300 гривен, мне кажется, это просто бомбовый вариант. Самое интересное здесь, что ты каждый день делаешь открытия.

- Есть какая-то мода на вино и от чего она зависит?

Мода на вино может зависеть от известных винных критиков, от каких-то мировых тенденций. Например, винный критик написал, что Бордо 2005 – это просто бомба, хотя оно еще и не полностью дозрело, тогда начинается ажиотаж, и люди пытаются его купить.

- А как тебя, сомелье, потянуло в соцсети?

Очень просто.В 2009 году я стал лучшим сомелье в Украине. Через полтора месяца я шел на стоянку за машиной и подумал, что надо как-то развиваться, надо что-то делать дальше. Сомелье – это постоянное развитие. Даже когда ты снимаешь видео и делишься им со своими друзьями в повседневной жизни, то все равно ожидаешь какой-то feedback. Я подумал, что у меня поднакопилось очень много информации, которой я бы хотел поделиться со всеми, и нужны были какие-то инструменты. У моего знакомого есть студия веб-дизайна, поэтому довольно легко было организовать свою платформу, то есть блог. В социальных сетях я разбираюсь сегодня довольно неплохо. Как можно научиться разбираться в вине? Нужно его дегустировать. Также и социальные сети. Если я каждое утро просыпаюсь и начинаю с твиттера и вечером заканчиваю твиттером, то как можно в этом не разбираться. Для меня это очень полезно, ведь я постоянно получаю feedback. Это нереально клево. Как только я прочувствовал эту сторону, то понял, что это моя тема. Для меня общение – как воздух. Когда даешь людям советы, и они работают, то это действительно вдохновляет.

- Твоя популярность в соцсетях как-то влияет на работу?

Может быть повлияла на мою работу в том плане, что я уволился и сейчас открыл свой винный консалтинг. Моя мечта – открыть свой винный бар. И со временем это, конечно же, произойдет. Сейчас мне интересны дегустаций, мастер-классы, также помогать ребятам в ресторанах, где нет сомелье, но где разбираются в хорошем винном сервисе. Мне кажется, это очень перспективно и социальные сети помогают найти ребят, которым все это нужно.

- В семье как относятся к твоей профессии?

Я просто прозреваю, когда мой папа начинает описывать вино, учитывая, что последние несколько лет он пил обычные грузинские вина. Папа даже снялся со мной в одном эпизоде, и теперь он смотрит каждый мой выпуск. Жена вообще не смотрит, несмотря на то, что она снималась в нескольких эпизодах. Она или не успевает, или это ее желание, но одно время Нина помогала мне, выступала в роли оператора. Когда мои родственники сейчас описывают вина, то это более информативно и видно, что они многому научились. Друзья, соответственно тоже. Так что, мое окружение уже пропиталось атмосферой вина.

Что такое качественное вино? У каждого есть свое понятие.

- Есть люди, которые не любят вино. Что о них думаешь?

Есть даже такие люди, которые не любят вино, но все равно смотрят мой блог. Я готов их за это расцеловать Мне безумно приятно. Тема вина очень интересна. Ты не просто учишься, как пить. Это целая культура, которая тянется из давних времен. Сейчас, путешествуя по разным странам, ты видишь как местное вино сочетается с местной кухней. Очень интересно углубляться в эту тему, даже если ты не пьешь.

- Какие напитки предпочитаешь, кроме вина?

Мой день начинается со стакана обычной воды без газа. Люблю виски. Это очень интересный напиток по вкусу и запаху. По ароматике виски может быть даже не уступает вину. А все, что связано с вкусными ароматами – это ко мне!