Леопольд фон Захер-Мазох: “Хто дозволяє себе шмагати, той заслуговує батога”

20/03/2012 | | Прокоментуй!

Леопольд фон Захер-Мазох

Леопольд фон Захер-Мазох (1836-1895) - австрійсько-український письменник. Народився у Львові, де жив до 12 років. Він відкрив народне життя Східної Європи для німецької літератури, а також докладно вивчав мову, звичаї та перекази народів Галичини. Та світу він більше відомий як автор романів «Венера в хутрі», «Розлучена жінка», «Дон Жуан з Коломиї» та ін., де описав переживання особистого життя: як він отримував патологічну сексуальну насолоду від підкорення фізичному та емоційному насильству з боку жінок. Тема знущання деспотичної жінки над слабким чоловіком настільки часто фігурує у творах Захера-Мазоха, що у 1886 році віденський психолог Ріхард фон Крафт-Ебінґ називає сексуальну патологію, яка характеризується отриманням задоволення від болю та підкорення, мазохізмом. Леопольд фон Захер-Мазох також є одним із львівських концептуальщиків.

___________________

Ще зовсім дитиною я захоплювався жорстоким жанром, і це супроводжувалося у мене якимись таємничими здригуваннями і хіттю; але душа моя була сповнена жалю, я не образив би й мухи.

Влаштувавшись в якомусь темному і віддаленому закутку будинку, який належав моїй бабусі, я з жадібністю поглинав житія святих, і коли я читав про тортури, яким піддавалися мученики, мене трусило, ніби в гарячці…

У десять років у мене вже був ідеал жінки.

Хіба для серця, яке кохає, може бути щось жорстокішим, аніж невірність коханої?

У десять років у мене вже був ідеал жінки

Кохання лише на короткий час поєднує чоловіка і жінку в одне ціле, в істоту з єдиним помислом, єдиним відчуттям, єдиною волею, щоб згодом ще більше роз’єднати.

Найзвабливішим для чоловіка є образ прекрасної, пристрасної, жорстокої деспотки, яка заради примхи погордливо й без жалю міняє своїх коханців…

Ніколи не почувайся у безпеці поряд з жінкою, яку кохаєш, бо жіноча природа таїть в собі більшу загрозу, ніж ти уявляєш.

Я не можу бути щасливим у ролі тирана

Якщо не судилося мені сповна насолодитися коханням, то я готовий з її рук випити до дна чашу болю і муки; тоді я хочу зазнати від жінки, котру кохаю, гіркоти зради, знущань, і що жорстокіших, то краще. У цьому теж є насолода!

Я не можу бути щасливим у ролі тирана.

По-справжньому любити можна тільки те, що вище за нас, - жінку, яка підкорює нас своєю красою, темпераментом, духом, силою волі, яка сама стає нашою тиранкою.

Хутро має якусь фізичну звабу, воно збуджує до млості, і ніхто не спроможний йому опиратися.

Я поважаю лише добропорядних жінок або таких, які щиро віддаються насолоді.

Нами керує не тверезий розум; не переваги та недоліки, які нам відкрилися, ваблять чи відлякують нас. Солодка, тоскна, загадкова сила бере нас у свої тенета, і ми перестаємо думати, відчувати, прагнути – віддаємося на волю стрімкому потокові і навіть не питаємо, куди він нас несе.

Тому, хто уміє насолоджуватися, важко розлучатися з життям, а хто страждає та поневіряється, вітає смерть, наче кращого друга.

Найзвабливішим для чоловіка є образ прекрасної, пристрасної, жорстокої деспотки, яка заради примхи погордливо й без жалю міняє своїх коханців…

Кожного з нас врешті-решт зраджує жінка, яку ми кохаємо, і неважливо, у що вона вбрана, - сукняну робу чи соболине хутро.

Жінки не є ані такими добрими, як їх зображують прихильники й оборонці, ані такими поганими, якими їх роблять вороги.

Характерові жінки властива безхарактерність.

Найдоброчесніша жінка здатна вмить опуститися на саме дно суспільної клоаки, а найупослідженіша – несподівано піднятися до величних добродійних вчинків і присоромити тих, хто її зневажав.

Хто дозволяє себе шмагати, той заслуговує батога.

Також варто прочитати:

Залишити коментар