Олександр Довженко: “Про людей слiд судити з того, в чiм вони мали успiх, а не з того, в чiм вони зазнали невдачi”

03/05/2012 | | Прокоментуй!

Олександр Довженко

Олександр Довженко (1894-1956) — український письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу. Знятий ним в 1930 році художній фільм «Земля» визнаний одним з 12 найкращих фільмів усіх часів і народів. Лауреат Сталінської премії. Входить до сотні “Великих українців”.

___________________

Сьогоднi ж узнав од Большакова тяжку новину: моя повість “Україна вогнi” не сподобалася Сталiну, i вiн її заборонив для друку i для постановки. Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душi i тоскно. I не тому тяжко, що пропало марно бiльше року роботи, i не тому, що возрадуються вразi i дрiбнi чиновники, перелякаються мене i стануть зневажати. Менi важко од свiдомостi, що “Україна в огнi” - це правда. Прикрита i замкнена моя правда про народ i його лихо. Значить, нiкому, вона не потрiбна i нiщо, видно, не потрiбно, крiм панегiрика.

Свiте мiй, чому любов до свого народу є нацiоналiзмом? В чiм його злочин? Якi нелюди придумали отеє от знущання над життям людським?

Я нiколи не був метким. У днi диспутiв, якими таке рясне було моє життя, я знаходжу потрiбнi слова не зразу, а вже пiсля бою, десь на самотi, встромивши голову в подушку. Отодi я знаходжу для свого противника найсильнiшi аргументи, я обдаровую його найгострiшою словесною зброєю, я пiдставляю пiд них свої слабкi мiсця терпеливо, зате тут же побиваю його вщент такими досконалими, яскравими влучаннями, що все тремтить в захопленнi навколо, все радiє, та вже запiзно, марно. Нема нi бою вже, ні перемоги. Одна досада i нещастя реальностi.

Якщо вибирати мiж красою i правдою, я вибираю красу

Письменник, коли вiн щось пише, повинен почувати себе нарiвнi, на висотi найвищого полiтичного дiяча, а не учня чи прикажчика.

Написати пiвсторiнки для мене вже канальський труд. Я втомлююсь часом вiд одного рядка.

Якщо вибирати мiж красою i правдою, я вибираю красу. У нiй більше глибокої iстини, нiж у однiй лише голiй правдi. Iстинне тiльки те, що прекрасне.

Коли б я вiрив у бога, я попросив, помолився б йому, аби послав вiн менi ясного розуму на десять лiт, аби зробити щось добре для свого народу, i бiльш нiчого б не просив…

Коли б я вiрив у бога, я попросив, помолився б йому, аби послав вiн менi ясного розуму на десять лiт

Пригадую: основна риса характеру нашої сiм’ї - насмiхались над усiм, в першу чергу один над одним i над самим собою. Ми любили смiятись, дражнити одне одного, смiялись у добрi i в горi, смiялися над владою, над богом i над чортом, мали велику любов i смак до смiшного, дотепного, гострого. Дiд, батько, мати, брати i сестри.

Я кiнорежисер. За все своє творче життя я не побачив жодної своєї картини в хорошому кiнотеатрi на хорошому справжньому екранi, видрукуваної на хорошiй плiвцi квалiфiкованими лаборантами.

Мистецтво моє - мистецтво всесвiтнє. Буду творити в ньому, скiльки вистачить сил i талану.

Людина родиться для щастя й для радостi

Чого я хочу? Що менi треба? Роботи. Я хочу роботи. I трохи радостi. Я матиму роботу i не матиму радостi. Я не можу радуватися, коли навколо мене людям погано. Менi соромно, так соромно, нiби я винен, що люди бiднi, погано одягненi, невлаштованi i перевтомленi. Нiби я обдурив їх, чогось їм набрехав i витягаю з них жили, нiби я одняв у них свята, i спокiй, i лагiдну вдачу i зробив їх нещасливими…

Людина родиться для щастя й для радостi, i бореться вона i дiє во iм’я щастя. I розцвiтає людина в щастi, а не в журбi, в свiтлi, а не в темрявiй незнайствi, в сiм’ї, а не в розлуці, i нiколи не в неволi.

Про людей слiд судити з того, в чiм вони мали успiх, а не з того, в чiм вони зазнали невдачi.

Ті держави здатні стати великими, у яких великі малі люди.

Також варто прочитати:

Залишити коментар