Павло Загребельний: “Треба жити страстями”

23/01/2012 | | Прокоментуй!

Павло Загребельний

Павло Загребельний (25 серпня 1924р — 3 лютого 2009р) — український письменник, лауреат Шевченківської премії, активний учасник воєнних дій 1941-1945 років. У 17 років пішов на фронт добровольцем. Був у полоні, «пройшов табори смерті». Про те, чого він зазнав у неволі можна прочитати в його автобіографічній повісті «Дума про невмирущого». За 40 років значної роботи в українській прозі ми маємо близько 20 романів Павла Архиповича.

___________________

Помогти можна тільки тому, хто цього хоче.

Не треба дивитися на світ крізь бійницю фортеці або крізь «щель у танку смотровую», крізь яку дивиться танкіст, перш ніж пустити на вас набій із гармати або чергу з великокаліберного кулемета. Широта душі - це широкий погляд, і її мають небагато людей.

Письменник починається з широти душі.

В душу не вскочиш, коли тебе виселено звідти.

Коли чоловік не має мови, то не має він імені також.

Шевченка називали тільки борцем, Франка називали тільки борцем. А Шевченко і Франко – захисники, заступники народу! Такі як-от Оранта у Софії. Що таке Оранта - у перекладі з грецької? Це заступниця, людина, яка молиться за народ, захищає цей народ. От у літературі найбільша її функція – захищати простий народ.

Люди відразу відчувають. Люди розумніші за нас. Ми вважаємо, що ми можемо їх повчати і доктринувати, а практично народ розумніший за будь-якого письменника чи генія. І народ відчуває – де справжнє, а де не справжнє.

Треба жити страстями. Ні, не отими, що в священних книгах у нас описані. А страстями оцими, які нас ведуть по життю. Жити кожною миттю цього життя. Життя прекрасне. Світ прекрасний. І нам щастя дано бути в цьому світі. От просто бути в цьому світі — і більше нічого.

Дехто вмирає, так і не народившись.

Щоразу, коли чоловік наближається до жінки, темрява вражає його розум.

Військо можна перемогти – жінку ніколи.

Жінка створена для поглядів і доторків.

Їдемо в машині, а особистий ад’ютант генерала Власова (колишнього полковника Радянської Армії) дістає сигарету. Я простягаю йому запальничку. «Уклінно дякую», - відповідає він мені. Цю фразу я запам’ятав на все життя, бо був тоді чмирьом і ніколи подібного словосполучення не чув.

Хто починає з втрати незалежності суджень, той кінчає втратою сил душевних.

Не уявляєте, як важко я пробивав, наприклад, еротичні фрагменти в романах (скажімо, стосунки Богдана та Матрони в «Я, Богдан»), скільки доносів писали на мене в ЦК: мовляв, Загребельний грішить порнографією.

Рідна земля ніколи не набридає.

Стаєш безпорадним, коли не знаєш, з ким боротися, що долати.

Ще не знати, що чим породжується: чи слова ділами, чи діла словами.

Невільною людина є лише тоді, коли вона розбещена.

Ідеологія на письменника з твердим «хребтом» не діє, все геніальне й талановите в світовому мистецтві створено не завдяки чому-небудь, а всупереч.

Життя складається з обіцянок і погроз.

…А ви хочете, щоб Загребельний без кінця давав інтерв’ю, відповідав на запитання. Ми з вами у різних “вагових категоріях”: мені – вісімдесят років, а вам – вісімнадцять, двадцять вісім чи тридцять вісім.
Колись були публічні будинки, тепер у нас є публічні політики. А я не можу бути публічним письменником.

Людина створена з віри й розпачу.

У перші роки незалежності вся наша пропаганда запевняла, що все, що було до вчора, - це “кака”, а все, що є сьогодні, - “цяця”. Ми прожили десять років і побачили, що “цяці” нема. І тоді почали згадувати вчорашню “каку”.

Та якщо вже держава така щедра, то не можна бути такою цинічною. Треба бути благородною, спиратися не на бездар, а на талановитих письменників.
Подобається комусь чи не подобається, Інтернет є, і ніхто не зможе його закрити. Однак, як на мене, він не може бути універсальним засобом пізнання. Наприклад, коли стало модним телебачення, усі казали, що кінофільми і кінотеатри тепер нікому не потрібні. Але ж гарні фільми у гарних кінотеатрах люди й досі дивляться. Так само і з інтернетом. Одні читатимуть книги з комп’ютера, інші й далі ходитимуть до бібліотеки. Брати книжку в руки – це естетична насолода, ні з чим не зрівняне відчуття. Книжку ніщо не зможе замінити.

 

Анастасія Калита

Також варто прочитати:

Залишити коментар