Фіолет: «Ми ще скажемо своє вагоме слово в музиці»

10/10/2011 | | Прокоментуй!

Фіолет

Амбітні заяви молодого гурту небезпідставні: упродовж двох років існування бойз-бенд «розжився» повноцінним студійним та кількома акустичними альбомами, здобув нагороди на всеукраїнських фестивалях альтернативної музики, співав разом із Сашком Положинським та вже встиг підкорити білоруську музичну публіку. Проте, за переконанням самих учасників, головне навіть не це. Є дещо більше, вважають хлопці. Про громадянську позицію «Фіолету», незрадливу любов до Земфіри, мотивацію до творчості і перспективи групи розповідає її засновник і лідер Сергій Мартинюк.

___________________

 - Вітаю групу «Фіолет» із Днем народження! (Першого жовтня групі виповнилося два роки – ред.)  Подібні дати – привід підсумовувати і оцінювати зроблене. Які досягнення колективу вважаєте найвагомішими впродовж двох років існування групи?

 Щиро дякую від всього гурту! Якщо підводити підсумки нашого дворічного існування, то можна говорити про матеріально-практичні речі: кількість концертів, чотири різних альбоми, перемоги на фестивалях, шанувальників… Але, реально підсумовуючи, хочеться підкреслити інше: ми продовжуємо жити і активно працювати, попри все. Попри кризу в державі, попри низьку мотивацію музикантів в Україні… Ми ростемо як колектив - від концерту до концерту - і в цьому сила. Саме за цим я відчуваю майбутнє, а не за кількістю концертів чи альбомів. А час покаже, чи здатні ми на щось, чи просто одні з чергових з покоління 2000-их…

 - Яку концепцію закладали у назву «Фіолет»?

 Концепція  полягає у її абсолютній відсутності. Колись давно, ще до «Фіолету», ця назва прийшла до мене і мого товариша з Великого Нічого, щоб стати Чимось. І це Щось в 2009-му році стало назвою для гурту. Колір творчих людей, про що пишуть різні мистецькі довідники.  Для нас на той час це була просто коротка влучна назва для молодого гурту, який планував грати музику тільки «для своїх». Згодом «фіолет» став для нас символом своєрідного творчого пофігізму, який дозволяє не замикатися на рамках стилів, а постійно міксувати. І хоча відслідковувати подібні нюанси – справа критиків, але треба щось відповідати на поширене питання про назву нашого гурту.

 - Нещодавно у Білорусі ви співали пісні протестної тематики, засвідчуючи цим виступом солідарність із тамтешніми опозиціонерами. Плануєте схожі виступи в Україні? «Проти чого» вам би хотілося заспівати? Наскільки і яким чином музика, на вашу думку, може позитивно впливати на соціально-політичні процеси в державі?

 Я б трішки перефразував. Для мене поняття боротьби в сучасному світі, і в Україні зокрема, є потугами не проти чогось чи когось, а утвердженням СВОГО. Тобто, якщо, до прикладу, я проти куріння, я не ходжу вулицями і не кричу якісь лозунги чи вириваю цигарки з вуст дівчат,  а своїм прикладом показую можливість іншого життя. Це поширюється, звичайно, тільки на моє середовище, але потрібно розуміти: таких середовищ може бути тисячі… Наша білоруськомовна пісня «Месца Пакуты» більше ЗА свободу, ніж ПРОТИ Лукашенка. «Фіолет» має свою громадянську позицію. Не буду відповідати за всіх музикантів, але чинна влада і загалом те, що робиться зараз в Україні, – це рух назад, до авторитаризму. І це не пафосні слова. Насправді мені комфортно жити з відчуттям свободи: свободи думки, поглядів, дій. Це як дихати. І завжди буду відстоювати своє природне право на повітря. Мене ковбасою та хорошими центральними дорогами не купиш. Тому наші слухачі ще почують від нас гостросоціальні пісні. Мені здається, музика завжди була одним з найдієвіших засобів донесення певних ідей. Це вплив на емоції, на свідоме та підсвідоме. Саме на цьому рівні народжується громадянська свідомість людини та формується її внутрішній світ. А Україна потребує свіжого дихання молодого покоління…

1

«Фіолет» має свою громадянську позицію

 - Групі досить швидко вдалося заявити про себе слухачам. «Фіолет» має особливу  стратегію підкорення публіки? Окрім музичних здібностей, чим ще «берете» слухача? Можете назвати другорядні чинники успіху групи?

  Чесно, ніколи над цим особливо не задумувалися. Несемо людям тільки музику. Не заморочуємося над іміджем, сценічними костюмами, конкретною подачею. Та й про успіх говорити ще рано. Багато хто нам це в мінус ставить, мовляв, у наші дні музика без шоу, яскравого прикиду та епатажу - ніщо. Слушність у цьому є, але чи то ми до цього ще не доросли, чи то вітчизняний шоу-біз не дістав нас своїми щупальцями, але ми поки що просто гурт «Фіолет», який пише музику, грає концерти і щиро вірить, що для своїх музикантів може стати справою життя.

 - Сергію, ви вже знайшли свою аудиторію?  Є налагоджений контакт з прихильниками? Як би могли описати типового слухача вашої музики?

  Складне питання. Слухачі в нас різні, хоча звісно більшість – це молодь, з якою ми спілкуємося за допомогою соціальних мереж. Цікаво чути думку з перших вуст, особливо коли вона прямолінійна, попри негативну чи позитивну складову сказаного. Критику потрібно вміти сприймати. Зрештою, як і позитивну оцінку. Багато хто сміється, що наші слухачі належать до вікового сегменту 13-17 років. Як на мене, найкраще, що може бути - це юні шанувальники які ростуть і зріють з твоєю музикою. Як свого часу я та мої друзі дитинства з 6-го класу росли на Земфірі і до цього часу її не зрадили. І навряд чи ми до кінця розуміли, про що співає ця геніальна татарська дівчина. Ми на геніальність не претендуємо поки що, але юні слухачі  тішать. Адже  співаємо не тільки про «любов-кровь-морковь»…

 - Якими рисами характеру могли б описати свою музику(тексти, мелодії)?

   Мало розуму, більше емоцій. Ірраціоналізм, якщо узагальнювати. Хоча мені важко судити. Часто наша музика -  це та частка нашого колективного Я, яку важко помітити в щоденному спілкуванні чи в мережевих блогах. Це щось глибоко своє, що може розкрити тільки музика. Справжній інтим, який ми виставляємо на поверхню. Творча сублімація.

 - Як реагуєте на порівняння з «Бумбоксом»? Ви самі порівнюєте себе із якимись групами?

  Абсолютно спокійно. Як і на порівняння з «Тартаком», «Скаєм», «Другою Рікою» та іншими. Це нормальний процес. Тут вагоміше, що помічають нашу музику. Повертаючись знову до Земфіри: добре пригадую перші роки її  музичного проекту – суцільні порівняння з Агузаровою і навіть версії, що це сама Агузарова в новому іміджі. Ми робимо те, що в нас виходить. Ніяким свідомим плагіатом чи наслідуванням не страждаємо. Звісно, шукаємо себе, свій звук і концептуальне русло. Це процес складний і мінливий.

 - Ви співали на Західній Україні, у столиці і навіть за кордоном. Але чому про вас не чують донецькі, наприклад, чи харківські меломани?  

 Нас там поки не було. Як не було на каналі М1 чи ще десь.  Хоча шанувальники там є і дають про себе постійно знати. Інтернет ще не вирішує всього. А місцеві організатори не те що «Фіолет» не хочуть везти, а й набагато розкрученіші гурти, що свідчить про нерозвинутість відповідної інфраструктури та низький рівень концертної активності місцевих меломанів. Але це тимчасово - ми там ще будемо, до того ж у недалекому майбутньому.

 - А соцмережі - ефективний спосіб просування музичної творчості у вашому випадку?

   Для нас соцмережі - не просто ефективний засіб просування себе в світі, а чи не єдиний дієвий. Поширення музики, відео, спілкування з колегами музикантами та шанувальниками. Обшир нереально великий.  Досвід європейських відомих гуртів, які стали зірками в мережі, показує, що це не найгірший спосіб боротьби за своє творче Я. І хоча останні тенденції свідчать про перенасиченість пересічного користувача медіаінформацією, ми намагаємося і далі розширювати ефективність своєї присутності в Інтернеті. Адже тільки від нас залежить, чи зможемо достукатися до нового слухача і не втратити нинішнього.

 - Учасники гурту потрапляють у рейтинги найзавидніших волинських женихів. Прихильниці висловлюють своє захоплення оригінальними способами?

 Був такий казус. Щодо прихильниць – то нічого вкрай неординарного не було. Приємно, звісно, отримувати листи, подарунки на концертах, месиджі від незнайомих дівчат, але ми це сприймаємо досить позитивно та просто, без зайвої зоряності. В Інтернеті стає важче  - відписати охочим у мене вже не вистачає часу. Сподіваюся, люди розуміють і не ображаються.

1

Інтернет ще не вирішує всього

 - Чому якісні тексти і звучання залишаються в андеграунді у час, коли з телебачення «годує» людей нехитрими попсовими мотивами? Вам «у телевізор» хочеться?

  Це Радянський Союз та його примітивна естрадна спадщина. Коли світ повним слухав джаз та рок-н-ролл, на теренах СРСР пропагували і культивували чортзна-що – ось та естрада і плавно перелилася в російський шоу-біз, який до сьогодні диктує тенденції в музичному просторі, зокрема і в Україні. Виховалася специфічна публіка, яка не має смаку та готова споживати все, що їй пхають згори. Таку аудиторію, на прикрість, важко привчити до живої музики, смакової толерантності, платних концертів та елементарної культури. Звичайно, все покращується і добре, що українське ТБ показує «Океан Ельзи», «ВВ», «Другу ріку» та інші відомі гурти. Але переважно там шлак, частиною якого ставати не дуже хочеться. Але доводиться, якщо хочеш лишити підвал і дати повноцінне життя своїй музиці. Час покаже, наскільки наші бажання потрапити на екран були щирими, а наскільки просто даниною епосі та її тенденціям …

 - Що мотивує вас до праці?

  Чинники змінюються, хоча кожен з нас у певний період життя відчув: без музики він - ніхто. Можна бути лабухом в ресторані, писати фонограми естрадним співачкам регіонального розливу, обслуговувати буржуїв на корпоративах або ціле життя просидіти в підвалі, тішачись, що ти герой андеграунду і король світу. Ми хочемо рухатися, розвиватися і відбутися врешті. Мене за ці два роки ніколи не покидало відчуття, що рухаюся в правильному напрямку. Мені здається, що ми ще скажемо своє вагоме слово в українській музиці. Просто потрібно трохи часу. А від слухачів - терпіння. А ми сили в собі знайдемо.

 - Як надалі розвиватиметься група, над чим працюєте зараз?

  У нас багато планів – зараз записуємо другий повноцінний студійний альбом, який хочемо підтримати клубним туром. Знімаємо кліпи і думаємо про нові. Це складна і відповідальна робота, якою ми нині повністю поглинуті. Я пишу новий матеріал соціального характеру і готую сольний альбом. Світло в кінці тунелю почало вимальовуватися все яскравіше. Важливо в потрібний момент і в потрібному місці натиснути на педаль газу…

Ярослава Тимощук

Також варто прочитати:

Залишити коментар