Постать, яка ознаменувала собою набуття Україною незалежності. Людина, що й надалі докладає зусиль заради її процвітання. Політик-епоха – Леонід Кравчук – спеціально для Interviewer.
-Кар`єру партійця Ви розпочали ще в 1970-му році. А коли відчули, що Радянський Союз - це пережиток епохи, якому залишилось існувати лічені хвилини?
Філософи правильно пояснюють, що найкращий вчитель – це час. Навчаючись в Москві, я регулярно відвідував Ленінську бібліотеку. Там мав можливість проаналізувати неопубліковані твори Леніна, де по-іншому висвітлювались соціалістичні реалії. Уже в той час я мав певні запитання, які, проте, не мав можливості нікому поставити. А коли в 80-х роках розпочався курс на гласність, то я, як завідуючий ЦК компартії України, мав доручення відвідати архіви і прочитати засекречені до цього матеріали про Голодомор, репресії та інші сумнівні сторінки історії Радянського Союзу. Після їх прочитання я усвідомив, що це система, яка живе неприродним, нелюдським способом. І тому, така система не може тривалий час існувати. Тож я розчарувався остаточно й твердо вирішив шукати інші шляхи розвитку України
-Саме тоді виникла ідея української незалежності?
От тоді ще не виникла ідея незалежності, виникла ідея глибокої трансформації Радянського Союзу. Приблизно так, як це хотів зробити Горбачов, тільки я осягнув це по-іншому. Я вже пройшов цей шлях через історичний аналіз. Але трансформувати систему неможливо, потрібно її знищити й будувати нову. Наступним етапом мого бачення ситуації було перетворення комуністичної партії України в самостійну партію зі своєю програмою і своїм статутом. І завдяки такій позиції ЦК компартії України ми прийняли тоді дивовижну постанову про економічний суверенітет України, яка просто ошелешила Москву. А третій етап розпочався після моєї публічної дискусії з Рухом. Це був період пошуку шляхів побудови незалежної держави. Таким чином я пройшов ці три етапи становлення людини, яка усвідомила остаточну необхідність створення Української держави.
-Ви посіли президентську посаду у вкрай складний для України період з пригнічуючими зовнішніми й внутрішніми чинниками. Та, попри те, визнаєте за собою якісь конкретні помилки?
Звичайно. Життя так часто змінюється, що твоє сьогоднішнє уявлення про світ й вироблені тобою формули стають абсолютно непридатними для нової ситуації. Помилки з`являються тоді, коли не вистачає знань, не вистачає аналізу, не вистачає розуміння загальної політичної культури, яке потрібне для того, щоб швидко переорієнтуватись самому і переорієнтувати політику. Мені так здається, що аби я тоді мав свої сьогоднішні знання й досвід, то управляв би країною краще. А з точки зору ситуації, яка на той час склалась в Україні: мені важко сказати, чи це була помилка, чи просто не врахував всіх тенденцій, факторів і впливів, які діяли на той час.
«…трансформувати систему неможливо, потрібно її знищити й будувати нову»
-Чи легко було згодитись на дострокові вибори?
Я тоді усвідомлював, яка сильна внутрішня боротьба розгорнулась в Україні: страйки шахтарів, металургів, профспілок. Піднялися тисячі і тисячі людей. І як заспокоїти країну? Можна було ввести військо, придушити людей і сказати: «Сидіть і робіть те, що я вам кажу». Але я обрав демократичний метод - пішов на дострокові вибори.
-Тоді всі здивувались, як шляхетно Ви передали президентське крісло Леонідові Кучмі.
Аби я діяв так, як діють зараз, я б впевнено переміг на тих виборах. Це зараз перемагають не кандидати, а політтехнологи. Моя команда також пропонувала вжити більш жорстких кроків, але я відмовився від таких методів. І програв вибори… Мало людей погоджуються з програшем. Я, людина досвідчена, знав, що коли президент переміг і коли виборча комісія на його боці - дуже важко виграти суд. Тим більше, що Конституційного суду як такого в Україні тоді ще не було. А подати в загальний суд - це означало програти одразу. І я вирішив погодитись з програшем. Мирно передав владу обраному президенту, тому що був переконаний, що на будь-якій посаді можна будувати Україну. Світ сприйняв це як щось надзвичайне: вперше в історії розваленої імперії випадок, коли влада передається мирним і цивілізованим шляхом. Я б не міг назвати це подвигом, але це був, безперечно, знаковий крок для України.
-Що Вас змусило продовжити Вашу політичну діяльність?
Якщо берешся за будь-яку роботу, то хочеться її завершити; якщо сідаєш грати в шахи, то прагнеш виграти. Я щиро вірив у те, що продовжити побудову України можна на будь-якій посаді. Після інавгурації президента Кучми ми з ним домовились про співпрацю. Проте, не пройшло і двох тижнів, як мене почали викликати до слідчих. Тобто, я вчинив цивілізовано, а президент Кучма вже почав діяти старими більшовицькими методами. Тож виникла необхідність піти в народні депутати. Пройшов до одного з округів у Тернопільській області, причому виграв там з величезним відривом.
-А на Вашу думку, чому наступні після Вас президенти зовсім не вдавались до спроб повернення до політики після втрати своїх повноважень?
Залежить від того, який слід він після себе залишив. Кожен президент може казати, що зробив багато, - я не заперечую. Та для історії на століття залишиться одна людина, з якої сучасна Україна й почалася. Не буду стверджувати, що це лиш моя заслуга: внесок Руху для здобуття незалежності не можна недооцінювати. Але коли я йду в публічну політику, інтерв’ю, програми, то відчуваю, що люди хочуть мене побачити, хочуть почути. Я програв. Але одержав 47 %. Ющенко ж отримав всього 5%. Бо в розколі демократичних сил винен саме він. Економічні зрушення при Кучмі, без сумніву, відбулися. Але ж утиски на пресу, випадок з Ґонґадзе. Я одразу сказав, що не вірю, наче Кучма замовив це вбивство, але міг якось кинути: «Та заткніть йому рота!».
«…для історії на століття залишиться одна людина, з якої Україна й почалася»
-Перед останніми президентськими виборами багато політологів переконували, що в разі перемоги Януковича прийде зовсім новий ліберальний політик. Вже минув рік, яка Ваша оцінка його діяльності?
Не все залежить від Януковича. У нього є команда. Але до цієї команди чомусь долучаються політики з одного лиш східного регіону. У владі мають бути присутні посадовці всіх регіонів, бо Україна не одноманітна, і вибудовувати свою стратегію потрібно в більш збалансовану політичному плані. Я думаю, що Януковичу ще треба багато часу, і один рік нічого не дасть. Та на даний момент не подолані найважливіші гострі точки: корупція не зменшується, церква не стає більш консолідованою… По-різному можна ставитись до того, як змінилась Конституція, але ж не може Конституційний суд самостійно вводити туди корективи. Я запропонував Віктору Федоровичу створити Конституційну асамблею. І підготувати проект не у Верховній Раді, бо треба, щоб в зборах приймали участь люди з усіх регіонів. А після цього затвердити Конституцію на всеукраїнському референдумі, щоб підтвердити, що вся теперішня влада є чистою, легітимною.
«…на даний момент не подолані найважливіші гострі точки: корупція не зменшується, церква не стає більш консолідованою
- А як Ви ставитеся до арештів Луценка, Тимошенко та інших опозиціонерів? Це законне покарання чи залякування іншодумців?
Я не з пієтетом ставлюсь до Луценка. Але коли людина прогулюється з маленькою собачкою і сином, а 12 чоловіків у масках в`яжуть його й кидають у машину - це просто спосіб налякати опозицію. Якщо вже правоохоронні органи замахуються на таку постать, як Тимошенко, що на останніх виборах отримала 12 мільйонів голосів, то треба мати незаперечні аргументи щодо її неправомірної діяльності. Влада повинна бути гуманною і толерантною, до всіх ставитись рівно.
«…коли правоохоронні органи замахуються на таку постать, як Тимошенко, що на останніх виборах отримала 12 мільйонів голосів, то треба мати незаперечні аргументи щодо її неправомірної діяльності.»
- Поділіться своїми планами на майбутнє.
Плани в мене, звісно, не сягають кар`єрних політичних цілей, але я хочу ще написати декілька книг. Зараз ми з редактором видавництва «Фоліо» готуємо видання до двадцятиліття незалежності України. Лех Валенса, до речі, подав до Нобелівського комітету пропозицію щодо надання Нобелівської премії Шушкевичу, Кравчуку, Бурбулісу у зв’язку з подіями, що відбувалися в Біловезькій пущі й тих змін, що сталися в ядерному протистоянні. Хотілось би більше впливати на ситуацію в країні, на владу. Взяти активну участь в Конституційних зборах. Думаю, це була б моя остання значна політична потуга. Хочу більше дарувати увагою своїх внуків та правнуків. Бо протягом довгих років приватне життя було на другому плані, а на першому - політика і державна діяльність. Хочу більше дбати про своє здоров’я. Не можу уявити, щоб в політиці когось за собою водили, як Брежнєва чи Черненка. Бо людина в політиці має бути здоровою не тільки психічно, а й фізично. Велика політика - це свого роду театральна діяльність, людина постійно на виду перед народом.
« Велика політика - це свого роду театральна діяльність»
- Можливо, один з майбутніх президентів зараз вчиться в університеті. Щоб ви йому порадили зі свого досвіду?
Я б йому порадив ніколи не думати, що є щось дріб`язкове. Наче щось можна вчити, а щось не потрібно. Він має аналізувати все, що є навколо. Нічого не прощати поганого: ні людям, ні собі. Тому що часто в політиці зустрічаєш тих, хто в чужому оці скалку бачать, а в своєму колоди не помічають. Треба самокритично ставитись до себе. І бути толерантнішим. Бо ж у політиці не можна ділити людей на поганих і добрих, приємних і неприємних, всі люди - громадяни України. І до цього треба звикати.
Євген Гриценко і Олексій Малицький
