Інтерв’ю Леся Оробець : «Я кожного ранку налаштовуюсь на успіх!»

Леся Оробець, заступниця голови «Єдиного центру», співзасновниця столичної  ”Рітейл Кредит Груп “, активний громадський діяч, автор численних постанов, серед яких проект Постанови про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань запровадження ЗНО, проект Постанови про впровадження мораторію на закриття навчальних закладів у сільській місцевості, проект щодо надпланових надходжень до Державного бюджету на тютюнові вироби… Політик, який не може залишатись байдужим до питання студентського самоврядування … Але мало кому відоме інше амплуа Лесі Оробець: Леся-вдячна донька, Леся-абітурієнтка (яка, до речі, хотіла вступити в НаУКМА), Леся-студентка, Леся-любляча жінка та Леся-мати двох дочок. Ми намагались відкрити невідомі грані справжнього діаманта української політики.

____________________

-У 2007 р. у “Молодіжному рейтингу року” ви отримали перемогу в номінації  ”Молодий депутат”. Чи плануєте ви і надалі працювати над проблемами молодіжної політики та студентського самоврядування?

Насправді, не лише планую, але й постійно продовжую це робити. У Верховній Раді попри те, що перед кожними виборами захист молоді рекламують буквально всі, насправді студентськими питаннями переймаються одиниці . В своєму Комітеті з питань науки і освіти я їх регулярно відстоюю. Останні - це ситуація щодо платних послуг. Я була першою, хто попередив про те, що це приведе до масових протестів і що уряду, так само  як і півтора роки тому, доведеться вибачитись перед студентами і відмінити цю постанову.

- Як ви вважаєте, чи вдасться вам вплинути на прийняття цієї постанови?

Платні послуги вводились з легкою руки Табачника, який підсунув нехилу свиню своєму шефу, бо через декілька тижнів після виходу цієї постанови в 14 містах України вийшло на вулиці 20 тисяч студентів протестувати проти неї та проти дій уряду як таких. Чому я проти? Тому що в ситуації, коли уряд скорочує фінансування освіти, затикати дірки освітянського бюджету за рахунок студентського гаманця як мінімум некоректно, як максимум - це порушення тих домовленостей, які є між ВНЗ і студентами, бо студенти вже заплатили за навчання чи за них заплатила держава. Ми не повинні забувати сумнозвісний приклад Таврійського універсітету. Коли тільки-но ця постанова вийшла, там одразу вивісили прайс. Ккажімо, перездача іспиту в професора - 900 гривень, причому 30 % іде викладачу. Постає питання: скільки ж студентів з групи не складуть з першого разу? Підозрюю, що майже всі. Я проти тому, що це заробітчанство і аж ніяк не пошук якості освіти.

Затикати дірки освітянського бюджету за рахунок студентського гаманця як мінімум некоректно.

- Довгий час ви працювали над проектом Закону щодо заборони реклами та стимулювання продажу тютюнових виробів. Чи висвітлюється ця проблема у Верховній Раді сьогодні?

Якщо описувати ситуацію з боротьбою проти тютюнового паління і за здоровий спосіб життя у Верховній Раді зараз, то вже вдалося прийняти ряд законів. Зокрема тих, які зобов’язують з 1 січня 2012 р. на кожній пачці цигарок друкувати жахливі зображення, які б відлякували потенційних курців від цього не найкращого заняття. Але Кабінет Міністрів вже втретє не спромігся затвердити цей перлік картинок, і я на цю тему зареєструвала депутатський запит до президента, чому не виконуються вимоги закону. Бачите, наші міністрі кажуть, що картинки «надто страшні» на пачках, але в мене питання: якими мають бути ці картинки? Рекламними? У нас і так серед школярів рівень паління чи не найвищий в Європі. Я не знаю,чиїм здоров’ям опікуються міністри, але боюся, що явно не нашим. Крім того, зараз на розгляді ВР лежить законопроект про повну заборону реклами і спонсорства тютюнових кампаній.

-В одному зі своїх інтерв’ю ви зауважили, що не можна хвалити політиків, адже “від цього вони псуються”. Чи прислуховуєтесь ви до людей, які вас гостро критикують?

Перш ніж прислухатися до чиєїсь критики, я завжди визначаюсь, чому ця людина мене критикує, тобто з якими намірами вона це робить. У політиці часто люблять незазорно критикувати просто так, тому що ти конкурент, тому що ти займаєш життєвий простір, на який претендує якийсь інший політик. Така критика рідко буває конструктивною, зазвичай, це просто змішування із брудом. Але є винятки. Бувають колеги, які дійсно критикують доброзичливо, після такої критики є чітке розуміння, куди рости і що можна зробити краще. Так-от таку критику можна і треба слухати, і я до неї прислуховуюсь.

-Що би ви відповіли тим, хто вважає, що жінка в політиці як і на кораблі - до нещастя? Взагалі, як на вашу думку, чи можна поставити знак рівності між жінкою і чоловіком у сучасній політиці?

Цікаве питання і цікавий образ. Мені здається, що той корабель, який називається «українська політика» безнадійно стоїть черевом на мілині і є там жінки чи немає там жінок - боюся,що це не має великого впливу, бо якщо зараз же не визначитись,куди гребсти, то просто в якийсь момент нас затягне трясовина. А чи є рівність між жінкою та чоловіком в сучасній політиці? Ні. Допоки відповідальні політичні рішення будуть прийматися в бані - жінкам-політикам там не місце. Кажу, як є. (Посміхається). Якщо в якомусь питанні чоловікам-політикам бракує аргументів, вони завжди що-небудь докинуть: «А, ну це ж жінка! Це ж жіноча логіка!» або «Ну що з неї візьмеш?» Насправді, коли мова заходе про конкуренцію,то доводиться бути в рази професійнішою, ніж середньостатистичний чоловік-політик. Лише тоді тебе починають сприймати бодай-бо на рівні. Це ставить дуже високі вимоги і це додаткова робота: там, де чоловіки-політики дозволяють собі навіть не готуватися, скажімо, приходити на ефіри і думати, що вони здатні говорити про все, мені доводиться до кожного ефіру, до кожного виступу, до кожного засідання готуватися посиленно для того, щоб постійно собі й іншим показувати, що я, в першу чергу, професіонал. А професіонали статі не мають.

Щастя дуже часто досягається шляхом компромісів.

-А якщо говорити про жіночність, чи погоджуєтесь ви з висловом: “Жінка скрізь повинна залишатись жінкою”? Або ви вважаєте, що кожній жінці, переступивши поріг будівлі парламенту, треба стати трішки чоловіком?

В мене нема обов’язку залишатися жінкою. Якщо для досягнення якоїсь цілі потрібні більш рішучі методи, ніж, скажімо, ті, які вважають жіночими, то заради благородної мети я з радістю поступлюся такими псевдоуявленнями про жіночність. Головне, щоб цілі були досягнені. Головне - результат, а не процес.

-Розкажіть, будь ласка, про своє дитинство… Хто мав на вас найбільший вплив як на особистість?

Якщо пофантазувати, уявити собі: сцена, вручення Оскара, ти стоїш у вечірній сукні зі сльозами щастя на очах і ламаною англійською мовою починаєш дякувати всім, хто вніс вклад в тебе, то, в першу чергу, це мої батьки, мої дідусі, бабусі, які душі в мені не чаяли, завжди мною пишалися і завжди мене підтримували. В найскладніші моменти життя я відчуваю їхню підтримку, відчуваю їхнє тепло за спиною, особливо батька. А зараз я, напевно, й десятої долі не досягнула б того, чого зуміла досягнути, без підтримки мого коханого чоловіка і без підтримки моєї команди. Насправді кожен член моєї команди вартий десятьох, без перебільшення. Я пишаюся ними і відчуваю їхню підтримку в найскладніших ситуаціях завжди.

-Від кого ви отримали найціннішу в житті пораду?

Мені батько колись сказав наступну річ: « Не можна нічого боятися,бо коли ти боїшся, страх робить тебе слабким». Це була одна з найцінніших порад. Якщо згадати особисте  життя, то моя мудра подруга тоді, коли ми вперше посварилися з моїм майбутнім чоловіком, порадила мені: «Лесю, я знаю, що ти права в цій суперечці, але якщо ти не можеш без нього жити – йди і вибачайся!» Це була наймудріша порада, яка стосується особистого життя. Я й досі з цією подругою підтримую дуже тісні теплі стосунки і, якщо чесно, вона мені тоді зберегла моє особисте щастя. Іноді, коли в нас є вибір між тим, щоб бути правим і тим, щоб бути щасливим, ми дуже часто вибираємо бути правими, а це не варте того. Можна собі на груди прикріпити картонну медальку з надписом «Я правий», а можна бути по-справжньому щасливим. Щастя дуже  часто досягається шляхом компромісів.

-Чи пам’ятаєте ви свої студентські роки? Чого було більше: божевільних студентських витівок та веселощів чи монотонних навчальних буднів?

Я ще зі школи почала працювати і у ВНЗ продовжила, тому часу на нічні клуби, на дискотеки, на тусовки практично не залишалось. Крім того, у нас було декілька політиків-лекторів, причому ключовий предмет, «міжнародне право», в мене викладав особистий опонент мого батька. Я дуже боялася, щоб його політичні міркування не відобразились на моїх оцінках, і тому вчилася просто як божевільна. І коли в кінці року він, опонент мого батька, підійшов до нього і похвалив мене, сказавши, що я найкраща студентка на курсі з 160 студентів, для мене і для батька це була найбільша нагорода. Коли твої досягнення визнають твої вороги, то, напевно, воно дорогого варте. Мені важко розповідати про якісь студентські витівки. Зазвичай, нам на це не вистачало часу, але один із таких найяскравіших моментів - це спілкування з теперішнім міністром Ізраїлю Шимоном Перосом, з яким мені довелось познайомитись під час навчання в КІМО. До нас також приїжджав Міхаїл Саакашвілі і ми ставили йому запитання. Навчання в КІМО - це зовсім не те, що навчання в НаУКМА, адже в КІМО студентського життя практично не було, не знаю як зараз. Було дуже багато навчання, дуже багато понтів, з цим доводилось уживатися.

-Багато людей називають КІМО українським аналогом МДІМО. Ходять чутки, що в цьому ВНЗ йде справжня “боротьба за виживання”. Ви з цим згодні?

За моїм спостереженням, навчання в КІМО поділяє людей на дві дуже різні групи: перша, більша, - це діти відомих людей, діти багатих людей, які змагаються між собою власними статками і статками своїх батьків, ціною речей, які на них вдягнені, машин, на яких вони їздять. Друга група складається з підірваних на всю голову студентів, які змагаються між собою в знаннях, в уміннях, влаштовують змагання на лекціях хто кращий, хто толковіший… Група менша, але між тим, вона є.Чи є КІМО аналогом МДІМО? Не знаю, я була у свій час в МДІМО. Мені здалося, що там витає трохи інший дух. В Києві, все ж таки, мені здається, більше вільнодумства.

Змагання знаннями та навиками не завжди сприймалося публікою, тому в мене дуже небагато студентських друзів, але ті, які є, залишилися зі мною по життю.

-Чи правда те, що ви у свій час хотіли вступити до НаУКМА?

Правда. На момент мого вступу (це був далекий 1999 рік)мій батько був офіційно безробітним. Крім того, за декілька місяців до цього вибори, на яких він балотувався, були визнані недійсними. Хоча він і переміг, але був не угодним владі кандидатом. І щоб мати хоч якійсь шанс стати студенткою, я подала свої документи одразу в п’ять вузів. Серйозно готувалася до вступу в Києво-Могилянську академію. Але директор моєї школи порадила моїм батькам подати документи ще й в КІМО, куди насправді я й не збиралася поступати, бо там без грошей ніхто не поступає. Найсерйозніше я готувалася саме до вступу в НаУКМА. Пам’ятаю, що останнім предметом, який вчила, була біологія і пригадую, що застрягла десь на круглих червах. Справа в тому, що тест в НаУКМА був на декілька днів пізніше, ніж співбесіда в КІМО. Витримавши співбесіду, я дізналась, що я поступила. Грошей було настільки мало, що ті 100 гривень, які я внесла за проходження тестування в Києво-Могилянську академію, я, вже ставши студенткою Інституту Міжнародних Відносин, пішла і забрала для того, щоб мені вистачило на квиток поїхати до бабусі на літо. Ось така була моя історія. Мені доводиться перетинатися у житті з випускниками і того, й іншого вузів. В КІМО я дуже  часто була «чужорідним» елементом: у мене не було ні багатства, ні відомості моїх батьків і не було  чим конкурувати. Змагання знаннями та навиками не завжди сприймалося публікою, тому в мене дуже небагато студентських друзів, але ті, які є, залишилися зі мною по життю.

-Чи є у вас кумири серед політиків - українських або закордонних?

Дехто з жінок-політиків мене дійсно надихає. Наприклад, Маргарет Тетчер, Беназір Бхутто. Між іншим, Беназір Бхутто на наступний день після кесеревого розрізу та народження дитини вийшла на роботу!

Допоки відповідальні політичні рішення будуть прийматися в бані – жінкам у політиці не місце!

-Але ж ви теж встановлюєте рекорди…

-Ні, я вийшла на роботу тільки на сьомий день після пологів, бо на перший день ти здатна ледве перебирати ногами. Уявіть собі, розтин як під час харакірі і з ним потім ще ходити! (Сміється).

-І наостаннє, поділіться, будь ласка, своїм секретом успіху.

Ви знаєте, я кожного ранку прокидаюся і думаю, що ще я можу зробити для того, щоб наблизитись до своєї мрії. Кожний ранок я находжу 15 секунд для того, щоб перечитати написані свої мрії. Я завжди ношу цей лист з собою і кожен раз, коли в мене з’являються нові мрії або нові деталі вже існуючих, я обов’язково записую і обов’язково налаштовуюсь на них. І кожного ранку, коли мені вдається навпроти своєї записаної мрії поставити «плюсик», це, напевно, один із найщасливіших днів року. Я кожного ранку налаштовуюсь на успіх! Колись було проведено цікаве опитування серед спортсменів американської збірної, яка приїхала на Олімпіаду. Тренер запитав,в кого з них є написані на папері свої мрії.Більшість з них підняла руки.Коли було запитано,в кого є з собою цей аркуш,руку підняв тільки один. Наступного дня він став олімпійським чемпіоном. Отже, пам’ятайте про свої мрії, тому що ви єдина людина, яка може їх втілити.

Ясмін Карімі

Теги: депутат, дитинство, КІМО, кумири, студентство, успіх, характер, шлюб