Олег Валерійович Ляшко вперше постав на теренах української політики як журналіст. Був редактором газет «Молода гвардія», «Правда України», «Політика», «Свобода». Своїми професійними діями нерідко натрапляв на неприязнь тодішньої влади. З листопада 2007 року - народний депутат України VI скликання від БЮТ (№ 29 у списку). З липня 2009 року - заступник голови Комітету ВР з питань бюджету. На даний момент безпартійний. Має юридичну та економічну освіту.
Без сумніву, один з найбільш екстравагантних представників вітчизняного політикуму Олег Ляшко поділився з interviewer’ом своїм баченням майбутнього української держави.
____________________
- При підготовці до зустрічі я назбирав чимало посилань на інтерв’ю і різного роду інформацію про Вас, але бігло проаналізувавши більшість доступного матеріалу, вирішив користуватись тільки біографією на Вікіпедії, а всю іншу долю правди дізнатись від Вас самотужки.
Краще дійсно нічого не читати, бо чим більше читаєш, тим більше розумієш, що образ Ляшка не справжній.
До речі, біографія у Вікіпедії не повна, бо минулого року я отримав другий диплом про вищу освіту (Інститут міжнародних відносин, спеціальність – аналітик-міжнародник). І зараз іду на третю вищу освіту в тому ж КІМО - міжнародна економіка. Також пишу кандидатську роботу на тему «Міжбюджетні відносини». Захищати мав її у Данилишина, що зараз сидить за гратами у Чехії. Унікальна людина по своїй доброті, по своїй простоті та інтелігентності. До речі, він допомагав Януковичу на передзахисті докторської дисертації. І тепер вони його саджають за грати, напевне, щоб замести сліди, як вони здавали ті дисертації… Але усіх не пересаджають: не вистачить ні суддів, ні слідчих, ні прокурорів, ні тюремних камер. Вони сподіваються нас налякати - але нічого в них не вийде . Бо в нас живе козацький дух, а це примітивне лякання розраховано на тих,хто боїться! Ми не боїмося, нас можна зупинити лиш єдиним способом – це нас убити. Інакше – ніяк.
- Хто може об’єднати опозицію за даних умов?
Опозицію ніхто не об’єднає. Якщо об’єднуватися навколо лідерів, то хтось під спідницю до когось залазить, хтось в штани, - це не фундамент для об’єднання. Об’єднати опозицію може ідея. Захист нашої країни - це головна ідея, навколо якої мають об’єднуватися усі опозиційні діячі. А самотужки ділити опозиціонерів на головних і менш головних – повне безглуздя. Люди самі оберуть лідера по його заслугах, його вчинках.
Усіх не пересаджають: не вистачить ні суддів, ні слідчих, ні прокурорів, ні тюремних камер.
- Що має змінитись, щоб люди згуртуватися навколо ідеї?
Проблема полягає в тому, що всі ці 20 років ми топчемося на місці. От відкрийте будь-яку газету, завітайте на будь-який сайт: всі обговорюють в якому годиннику цей політик ходить, що він їсть, що він п’є, з ким він спить, у кого які мигалки, які номера, на яких машинах їздить, - це все меншовартісне, і поки ми обговорюємо всі ці непотрібні речі, час невпинно йде. А ми топчемося на місці. Насправді потрібно обговорювати те, куди ми прямуємо, яке майбутнє чекає на Україну. І байдуже, які годинники на себе натягують політики, важливіше знати, які в кого ідеї, які погляди. Що він пропонує і куди закликає! А ми псуємо час плітками й смакуваннями нікому не цікавих подробиць. За трьома соснами не бачимо лісу, не бачимо перспективи .Чому ми живемо гірше, ніж живуть усі колишні радянські республіки (можливо,лише за виключенням Молдови)? Тому що ми топчемося на місці, тому що оця заяложена кадрова колода, яка тасується то в опозиції, то при владі, тасується вже 20 років. Та викинуть її потрібно до бісової матері! Треба взяти нову, ще не краплену колоду карт. Повинні бути нові люди: молоді, енергійні, ділові,наполегливі. Нам щось постійно тлумачать про досвід. Та який збісу досвід? Досвід хабарництва, набутого за 20 років незалежної України? Нехай приходять юнаки без досвіду, але ж вони чисті та невинні. От у Грузії всіх розігнали і набрали абсолютно нових людей. І нам потрібно звільнити всю цю челядь хабарників і брехунів – привести до влади молодих,чесних та енергійних людей! Висоцький як казав: “Настоящих буйных мало вот и нету вожаков”…
- Багато хто пояснює всі проблеми також неоднорідністю нашого населення, яка не дає змоги йому згуртуватися.
Кожен українець на питання, чи любить він свою країну, відповість: «Так!» Об’єднати Україну може любов до України. І не треба тут вигадувати велосипед. Просто необхідно своїми вчинками робити так, щоб ця любов перетворювалась у щось матеріальне. Рішучі люди, керовані любов`ю до України, - ось те, що нам потрібно.
-Чи з’явиться новий опозиційний проект під вашим керівництвом? Як іменуватиметься Ваша партія? Яка буде її мета?
Про партії поговоримо за рік до виборів. Зараз в Україні багато партій, користі від них мало, не сумніваюсь , що своє місце ми в країні знайдемо. І назва – це не головне. А от мета… Свою роботу я бачу в захисті України і в захисті наших громадян. Я хочу запропонувати альтернативний шлях розвитку країни, альтернативний тому, що робить зараз наша влада. На моє тверде переконання, поки ми не вирішимо в країні економічних проблем, поки в нас люди не матимуть роботи, не отримуватимуть заробітну плату, поки не почнуть повністю забезпечувати свої сім`ї, - говорити про демократію, про свободу слова передчасно. Бо голодні не бувають демократами. Ось на чому я акцентую увагу і ось над чим збираюсь працювати. Бо обіцяти «покращення життя вже сьогодні», коли третина українського працездатного населення працює закордоном – це просто дурити людей.
-А яке Ваше ставлення до інтернет-порталу Wikileaks? Чи можна після затримання Ассанджа стверджувати, що свободи слова зараз немає ніде?
Дуже добре, що є такі сайти, що є така інформація. Так ми можемо побачити, якою насправді є політика і дипломатія, що ховається за тими сюртуками і фраками. Щодо свободи слова: я нещодавно був на міжнародній конференції «Що таке свобода слова?». Брали участь і Володимир Познер, і колишній прес-секретар Біла Клінтона Джо Локхарт, і колишній прем’єр Канади Пол Мартін –всі вони в один голос твердять, що свободи слова немає ніде. Але з іншого боку: чи насправді потрібна така свобода слова, що не містить в собі ніяких меж, коли немає ніяких буйків, ніяких обмежень в інтересах особистості, в інтересах суспільства.
Обіцяти «покращення життя вже сьогодні», коли третина українського працездатного населення працює закордоном – це просто дурити людей
- Як журналіст, ви стали відомими ще в дев`яності. Важко було стояти на варті свободи слова у ті роки?
Дуже важко. Я 10 років вів війну з Кучмою. І що мені тільки не обіцяли, аби я тільки припинив свою діяльність. Газети, в яких я працював, переслідували, закривали, топили, мене саджали за грати, порушували справи. Тим не менш, я не здався. Я знаю, що найвищі чиновники,починаючи від Кучми й закінчуючи головами райдержадміністрацій, читали редаговану мною газету «Свобода» - чи не єдине на той час видання, непідвладне цензурі. Мені колись колишній мер Одеси Едуард Гурвіц розповідав, мовляв, заходить він одного разу в кабінет до Кучми, а той йому з порога махає газетою : «От твій друг Ляшко, поглянь, що пише». На записах Мельниченка є епізоди, де Кучма з Кравченком обговорюють мою діяльність. Вели за мною стеження. І Мельниченко потім це підтвердив. Тож насправді об’єктивна журналістика – це дуже непроста робота. І мені прикро, що нинішня журналістика вкрай слабка, вкрай продажна, вкрай некомпетентна. Вона не доносить до суспільства ті меседжі, які б дали людям можливість зорієнтуватися у подіях, вирішити, що ж їм робити.
- Аналізуючи Вашу власну історію успіху, щоб ви порадили молодим, недосвідченим людям? Як їм пробитися в життя?
Одразу по закінченні школи-інтернату (що знаходиться в Борозні Чернігівської області) я поїхав у Київ, щоб вступити до Київського університету на факультет журналістики. Та мене, на жаль, не взяли, бо не було достатньо коштів, щоб оплатити навчання у цьому престижному закладі. Проте я довго цим не переймався, а пішов працювати в газету «Молода гвардія». У мене, до речі, по сьогоднішній день немає журналістської освіти.
За кожною поразкою буде перемога
Моя порада: які б проблеми не траплялись на вашому шляху, якими б не були страшними поразки, за кожною поразкою буде перемога. Якщо ти не опускаєш руки, якщо ти не зневірюєшся - обов’язково буде перемога. Треба ставити перед собою мету і робити все можливе на шляху до її досягнення. Не втрачайте жодної хвилини своєї молодості, реалізовуйте себе саме зараз!
Як казав Архімед: «Дайте точку опори - і я переверну цей світ». Значить потрібно брати його і перевертати, бо інакше він буде такий самий, як і був до тебе. А тоді для чого ти прийшов у це життя, що ти зробив? Нічого.
Євген Гриценко & Олексій Малицький
{ 2 коментарі… читати далі, або прокоментувати }
Господин Ляшко, как опытный пассивный гей, скажите - лучше в рот или в попу?
Чесно кажучи, соромно за такого політика і взагалі за те, що ми його ще і досі сприймаємо як такого. Олег Валерійович Ляшко вперше постав на теренах української політики зовсім не як журналіст…