Кузьма Скрябін – досі не втомлюється нас дивувати. Йому вдається практично все, за що він береться, адже талановита людина талановита у всьому. Він письменник, телеведучий, актор і продюсер. Та жодну з цих професій Кузьма не визнає, бо на першому місці у нього завжди музика. У одній зі своїх пісень він співає : “ Ми грали примітивну музику, так чесно, що пробила би до сліз. Чекали, шо прийде такий момент, коли під ноги впаде цілий світ”. І Скрябін таки дочекався: якщо не цілий світ біля його ніг, то його частина точно. Незабаром вийде черговий альбом під назвою «Історії двох», який буде несхожий на інші, але у дусі «Скрябіна».
___________________
- Зараз Ви працюєте над новим альбомом «Історії двох», що чекати цього разу?
Коли групі 20 років, здається, що було вже все. І я вирішив повернутись до музики, яку дуже любив малим. Мені було 15 років, тоді з’явився новий стиль «нью-романтік». І цей альбом буде саме в такому дусі солодкої ностальгії, якого захочеться слухати, запаливши камін або закривши штори, і просто бути наодинці з цією музикою і спогадами. Це будуть пісні про стосунки двох людей, необов’язково про кохання, хоча і про це теж.
- То можна чекати концертний тур у підтримку альбому?
«Скрябін» має стільки концертів у рік, що планувати окремий тур стає нелогічно, коли ми кожен третій день їдемо кудись виступати. Тому, воно все відбувається автоматично.
«Шоубізнес – це тотальна лотерея»
- Як Ви ставитесь до критики?
Якщо мене критикують люди, які в житті досягли чогось більшого, ніж я, то тоді уважно вислуховую і вважаю таку критику конструктивною, але такі люди, як правило, критикують рідко. В основному критикують такі «злі язики», які сидять в інтернеті і розуміють, що їм за це нічого не буде, а таку критику я просто пропускаю повз вуха. Такий вияв недоброї енергії найкраще вбивати ігнором.
«Вияв недоброї енергії найкраще вбивати ігнором»
- Це стосується і літературної критики?
Я – не письменник. Якщо мене збирається хтось критикувати за ту писанину, то це просто смішно. Я просто зафіксував на папері певні етапи свого життя. Вони думають, що я зайняв чиєсь місце, хоча за це не отримав ні копійки.
- А друга книжка все ж таки вийде?
Так. Я спеціально поїхав на місяць далеко від дому, в Андорру, і думав, що там напишу. Написав шматок, але зрозумів, що згадуючи, я згадую щораз більше, тому додому привіз одну третю всього. Це історія про армію, а в мене, на відміну від більшості, армія була курортом. Я мав друга Паштета, який вирощував плісінь, а потім на собі випробовував її галюциногенні властивості. (Сміється) Тому, весь той час, я просто кіно дивився.
- Чи є щось ще, у чому Ви б хотіли себе спробувати?
Сумніваюся. Ті амплуа, які з’являються у моєму житті випадково, не завжди викликають у мене комфортні відчуття. Наприклад, телеведучий – це є нав’язана мені професія. Я дуже важко притираюся до нових людей, до нових обставин. Музика – це моє, мені кайфово! Хоча, з часом я бачу, що цей досвід так само дуже цінний. У цьому році буду брати участь у чотирьох телевізійних проектах. Воно мене затягнуло, але я починаю отримувати від цього задоволення. Найсмішніша програма, напевно, буде «Нереальні предки», в якій дівчина іде знайомити свого хлопця з батьками, а решту вже самі побачите.
«Пающіє труси» - це ще одна моя грань»
- До речі, чи не заважає така інтенсивна робота на телебаченні займатися музикою?
Цього року буде заважати. Але таке чергування різних видів роботи – це своєрідний відпочинок. Адже, я жива людина і можу собі влаштувати канікули в плані концертів, хай мої хлопці вибачають. Хоча і в записі нового альбому вони участі брати не будуть, бо в ту епоху не жили, і братись за те, чого вони не знають, не мають права.
- А як Вам у ролі продюсера?
Я б ніколи не взявся продюсувати людину зі сторони, бо в мене: нема на це грошей, часу, душі і бажання. А у випадку з «Пающіми трусами» - це ще одна моя грань. Я позиціоную їх як соціальний проект, але в Україні він не прижився, і гурт їздить на гастролі виключно в Росію. На десять російських концертів припадає лише один український. У нас все, що вирізняється із сірої маси, не має права на життя. «Пающіє труси» заїжджають на ноті такої поп-музики, але коли ти починаєш слухати без злоби ті тексти, то розумієш, що вони викривають ту примітивну систему, яка існує сьогодні.
«У нас все, що вирізняється із сірої маси, не має права на життя»
- Чи є щось таке, що Ви б хотіли змінити у своєму житті?
Є якісь речі, які стосуються самого підходу до життя. Я розумію, що я роблю неправильно, але це вже риса мого характеру, і з цим боротися досить важко. Я вже досягнув такого мікрокомфорту і розумію, що не зміню ареал в цілому, в масштабі країни, області, району, і я його змінюю в тих об’ємах, які належать мені – мій будинок, моє подвір’я. Взагалі, до мене не приходять люди, яких я не хочу бачити, тому в мене завжди хороший настрій. Так само з телефоном: люди, з якими я не хочу спілкуватися, знаходяться в мене у спеціальній папці і коли вони дзвонять, то грає Шопен, а його я можу слухати годинами. І так ти звільняєш голову від непотрібної боротьби з паразитами.
«Чому я шість років провчився на стоматолога? Я в житті не відповім на це питання»
- Чи є якесь питання, на яке Ви б не змогли дати відповідь?
Чому я шість років провчився на стоматолога? Я в житті не відповім на це питання. Я занадто люблю людей, щоб використовувати свої стоматологічні вміння. Після того, як я поставив пломби, в людей рот не закривався, бо вони були зависокі. (Сміється)
- Добре, що Ви вчасно зробили правильний вибір. Адже, стільки років на сцені, і Ви досі популярні. В чому секрет Вашого успіху?
Пощастило. Пощастило перші десять років, коли ми робили таку неконкурентну музику, бо не було конкуренції. Був період становлення, і на фоні цього хаосу, ми випливали. Це важко пояснити, як і важко сказати, як зробити так само. Тому що неможливо на сто відсотків прорахувати реакцію людей, бо шоубізнес – це тотальна лотерея.
- Про що Ви мрієте?
Не мрію. Я пережив такий етап у своєму житті, коли зрозумів, що мріяти – це до одного місця. Звичайно, це стосується тільки мене, бо люди різні. Адже, чим більше я мріяв, тим менше витрачав зусиль для того, щоб цього досягти. Я навчився мріяти постфактум, так легше.
Анна Середа.
Фотограф – Ліза Сироїд.
{ 3 коментарі… читати далі, або прокоментувати }
А де ж пісня - особливо про Берлін?
“Я занадто люблю людей, щоб використовувати свої стоматологічні вміння”:))))))))))))))))))))
“Я навчився мріяти постфактум, так легше.” - сильно сказано. А взагалі Скрябін молодца, так тримати