Андрій Поріцький – президент спідвейного клубу «Шахтар», який є чемпіоном України, успішний підприємець та батько трьох синів. Приклад людини, яка вміє поєднувати роботу, хобі й особисте життя та досягати у всьому успіху.
___________________
-Чому Ви почали цікавитись спідвеєм? Що стало причиною того, що Ви звернули увагу саме на цей вид спорту?
У моєму рідному місті, Червонограді, спідвей довгий час був дуже популярним і збирав цілий стадіон вболівальників, а потім у нас була десь десятилітня пауза. Я сам був і залишаюсь великим фанатом спідвею, бачив, що людям це потрібно. Червоноградці цим живуть. Це своєрідне шоу, взагалі, весь спорт – це шоу. Насправді, спідвей – дорогий спорт, тому вкладати в нього гроші в Україні є далеко неприбутковою справою, а знайти спонсорів – дуже складно, тому і знаходяться такі фанатики, як я. (Сміється)
-Спідвейний клуб «Шахтар», президентом якого Ви є, сьогодні – чемпіон України. Що, на Вашу думку, є причиною такого успіху?
Як не банально, причиною є наполеглива праця всієї команди, адже успіх залежить не лише від гонщика, а й від механіків, тренерів та ще багатьох людей. На перший погляд, може здатися, що це не є значною перемогою, адже в Україні дуже мало спідвейних клубів. Але, якщо ми гідно змагаємось з іншими європейськими клубами і член «Шахтаря» є віце-чемпіоном Європи, то це, як на мене, говорить про майстерність наших спортсменів.
-Ви пишаєтесь своїм вихованцем, Андрієм Карповим? Адже, це не просто виховати чемпіона України, навіть, віце-чемпіона Європи.
Звичайно, але пишатися цим маю не тільки я. Проблема в тому, що на рівні України, це чомусь не має такого значення, яке повинно було б. На рівні кола людей, які цікавляться і розуміються на цьому, це, безперечно, величезне досягнення. Наприклад, з мотокросом трохи інша ситуація. Ним цікавляться і в Києві, і в Дніпропетровську, є гонщики в Рівному і у Львові. Цей вид спорту має в Україні вищий статус, хоча, як не дивно, результати в них набагато гірші.
Людина, яка хоча б раз бачила змагання зі спідвею наживо, не може залишитись до нього байдужою
-Може проблема в тому, що багато хто, навіть, не знає що таке спідвей?
Можливо. Хоча, чемпіонати зі спідвею транслюються і на Першому автомобільному каналі, безліч публікацій в інтернеті, але здобути прихильність українців дуже важко. Проблема ще в тому, що немає стадіонів. На всю Україну у нас лише три стадіони: у Львові, в Червонограді і в Рівному. Це вже доведений факт, що людина, навіть, та, яка не дуже любить спорт, але хоча б раз бачила змагання зі спідвею наживо, не може залишитись до нього байдужою. Але, знову повторюсь, у нас люди позбавлені цього видовища, бо немає стадіонів. У Польщі зовсім протилежна ситуація. Там, спідвей є національним спортом. У них 24 команди, тобто 240 гонщиків, а у нас зібрати 16 – вже є проблематично.
-А як же підтримка Міністерства спорту?
Вони радіють нашим результатам, але цим все і закінчується. (Сміється) Підтримки з боку держави ми не відчуваємо, але все одно досягаємо результату. Якщо говорити серйозно, то у світі цей спорт є дуже популярним, особливо, у Великобританії, Данії, Швеції, Італії, Австралії та Бразилії, де стадіони збирають тисячі фанатів.
Підтримки з боку держави ми не відчуваємо, але все одно досягаємо результатів
-Ви успішний підприємець, президент спідвейного клубу і при цьому ще виховуєте трьох синів. Звідки береться стільки енергії?
Коли людина постійно в русі, то ця енергія систематично відновлюється. Просто накопичувати ресурси результату не дає. Якщо з’являються якісь проблеми, то потрібно їх вирішувати, а не ховатися від них.
-Але у Вас, напевно, зовсім немає вільного часу?
Доля правди у цьому є, адже, щоб досягти у чомусь успіху, треба жертвувати і своїм часом. Але я завжди стараюсь приділити увагу і відпочинку, зокрема, присвячую вільні хвилини своїй сім’ї.
Проблеми потрібно вирішувати, а не ховатись від них
-Як саме Ви проводите вільний час?
Займаюсь спортом, адже любов до спорту в мене виявляється не тільки у підтримці спідвею! (Сміється) Люблю плавати, грати футбол, а коли надворі зима, залюбки їду кататись на лижах. Рух – це життя! Тому, і надаю перевагу активному відпочинку.
-Яка Ваша формула успіху?
Напевно, перше – це не боятися ризикувати, але робити це з розумом; друге – робити те, що тобі дійсно подобається, тому дуже важливо знайти себе; а третє – це наполегливо працювати, як не крути, але без цього нікуди. Хоча, якийсь відсоток успіху залежить також і від долі, тому будь-яка формула все одно не може бути універсальною.
Рух – це життя
-Ви вірите в долю?
Все таки схиляюсь до думки, що більшість залежить від людини, але про долю забувати не варто. Адже, буває, що з тобою стається якась, на перший погляд, незначна подія, яка залишає слід потім на все життя. Тому треба надіятись, що все, що не стається, стається на краще.
Анна Середа.
Фотограф – Ліза Сироїд.
{ 2 коментарі… читати далі, або прокоментувати }
Хороше інтерв’ю.Дійсно, радіти від перемог в улюбленній справі
є великим задоволенням у житті(практично це і є саме життя-радість від перемог!).І спідвей є яскравим прикладом цього:загудів мотор-і ти почав нову справу;летиш по колу-ти ідеш до своєї мети,,до радості перемоги,ризикуєш; і нарешті фініш,перемога,ставиш мотоцикл на дибки,газуєш,фанати ричать-ти досягнув свого!…але ж скоро новий заїзд,і ти знову в очікуванні наступного, ти радієш,що знову переможеш в улюбленній справі;це є рух,це є життя!!!
Надзвичайно цікаве інтерв’ю! Так тримати)